Розділ «Меч вершника»

— А ще хто-небудь знає про цю місцину? — насилу продершись крізь чагарник, поцікавився Бром.

— Ні, — знехотя відповів Ерагон. — Я знайшов її, коли ми переїхали. Мені знадобився цілий тиждень, щоб вийти на цю галявину, а потім я ще цілий тиждень розгрібав сухе гілляччя.

Тим часом Сапфіра приземлилася поруч, обережно склавши крила, аби не поранити їх об шипи. Прилігши неподалік, вона поклала голову на землю й спостерігала за людьми.

Бром сперся на свою палицю й теж прикипів поглядом до дракона. Від такої допитливості Ерагон почав нервувати.

Юнак мовчки спостерігав за обома, аж доки голод не нагадав про себе глухим бурчанням У животі. Тоді Ерагон розпалив багаття, наповнив казанок снігом і почепив його над вогнем.

А коли вода нагрілася, він покришив у окріп м’ясо, додавши трохи солі. «Звісно, не дуже вишукано, — похмуро думав він, — але збреде. Мабуть, покуштувати щось краще доведеться нескоро, тож треба звикати».

Юшка тихо собі побулькувала, сповнюючи галявину приємними пахощами. Сапфіра, по-зміїному висолопивши язика, почала принюхуватись. Коли м’ясо зварилося, Ерагон роздав усім страву. Їли мовчки, не дивлячись одне одному в очі. А попоївши, Бром заходився розкурювати трубку.

— Навіщо вам зі мною йти? — спитав його Ерагон.

— Мені залежить на тому, аби ти залишився в живих, — відповів старий, пустивши в небо кільце диму.

— Що ви маєте на увазі? — спохмурнів юнак.

— Не забувай, юначе, що я простий оповідач, тож маю дізнатися, чим закінчиться твоя історія, — вів своє Бром. — За останні сто років ти перший вершник, що з’явився без волі короля. Що ж буде далі? Чи ти загинеш? Чи приєднаєшся до варденів? А може, ти вб’єш короля Галбаторікса? Це дуже цікаво, еге ж? Тому я буду поруч, аби все побачити, і мені байдуже, що для цього доведеться робити.

Ерагонові перехопило подих. Він аж ніяк не хотів виступати в ролі мученика! «Мені треба помститися, — заспокоював себе юнак. — А все інше… Я не маю таких намірів». Сяк-так опанувавши себе, він сказав:

— Може, й так, але скажіть на Бога, як ви спілкуєтеся із Сапфірою?

Бром знову повільно набив свою люльку. А коли з неї пішов дим, він озвався крізь зуби:

— Гаразд, якщо вже тобі так кортить знати. Але тобі це навряд чи сподобається.

Звівшись, він підсунув свою торбу ближче до вогню й дістав із неї якийсь довгий предмет, загорнутий у ряднину. Той мав приблизно п’ять футів завдовжки і, вочевидь, був важкенький.

Старий заходився повільно розгортати тканину, неначе на мумії. Зачарований, Ерагон дивився, як перед ним з’являється меч. Руків’я за формою нагадувало сльозу, яка стікала рубіном завбільшки з яйце, а сам держак було прикрашено срібним карбуванням. Гладенькі піхви кольору вина мали якийсь химерний візерунок. А ще тут був шкіряний ремінь із важкою пряжкою. Діставши меча, Бром передав його Ерагонові.

Руків’я лягло юнакові в руку так, ніби було створене саме для нього. Ерагон повільно видобув меч із піхов. Гладеньке лезо яскраво-червоного кольору замерехтіло при світлі вогнища. Напрочуд гостре, з таким самим чорним карбуванням, що й на піхвах, воно елегантно звужувалось на кіпці. Меч здався Ерагону просто ідеальним, він був наче продовженням його власної руки, на відміну від тих фермерських знарядь, до яких парубок змалечку звик. У цій зброї вчувалася влада, якась нездоланна сила, схована в її серцевині. Звісно, меч було створено для жорстоких битв, які забирають безліч життів, але все одно він був чудовий.

— Колись він належав вершникові, — повагом сказав Бром. — Коли той завершував свій вишкіл, ельфи подарували йому меча. Таємниці їхньої зброярської майстерності завжди тримали у великому секреті. Такі мечі залишалися гострими назавжди, та й зламати їх було неможливо. Згідно з традицією, лезо було того самого кольору, що й дракон вершника, але наразі, гадаю, ми можемо зробити з цього правила вийняток. Цей меч називається Зарок. Я не знаю, що це означає. Може, це ймення було важливим для вершника, якому належав меч.

Старий мовчки спостерігав, як вправно Ерагон орудує мечем.