Розділ «Меч вершника»

— А як її звати? — нарешті озвався Бром.

— Сапфіра, — відповів юнак.

Дивний вираз промайнув на обличчі старого. Він щосили вдарив палицею об землю.

— З усіх названих вами імен це було єдине, яке сподобалося дракону. Мені здається, воно йому пасує, — скоромовкою додав Ерагон.

— Ще й як, — відгукнувся Бром. У його голосі забриніли якісь незвичні нотки. Подив, відчуття страху чи заздрість? Хлопець не міг второпати, що саме це було. Нарешті старий сказав:

— Вітаю тебе, Сапфіро! Я радий познайомитися з тобою. — Бром зробив якийсь дивний жест рукою, вклонившись.

— Він мені подобається, — тихо сказав Ерагонові дракон.

— Та звісно, кому ж не подобаються лестощі? — відповів на те юнак і попрямував до зруйнованого будинку. Слідом за ним подалися підбадьорений Бром та Сапфіра.

Сяк-так протиснувшись між уламками стін, хлопець проліз до своєї колишньої кімнати, яку ледь упізнав під завалами. Навпомацки він розшукав свою вцілілу торбу, знайшовши ще й лук у футлярі, обшитому оленячою шкурою. Згори футляр було подряпано, хоча взагалі він залишився цілий. Коли юнак спробував напнути лук, той, звісно, вигнувся без жодного скрипу. Дуже задоволений, Ерагон пошукав очима сагайдак і побачив його зовсім поряд під уламками. На жаль, багато стріл зламалося.

Сховавши лук до футляра, юнак передав його Бромові разом зі стрілами.

— Щоб напнути такий лук, треба мати в руках неабияку силу, — сказав старий.

Утім, Ерагон пропустив цей комплімент повз вуха. Блукаючи згарищем, він знайшов іще кілька вцілілих речей, зваливши їх у купу перед Бромом. Купа була не така вже й велика…

— Що далі? — суворо спитав старий.

— Пошукаємо, де сховатися, — відповів хлопець.

— А ти маєш якісь ідеї? — не вгавав Бром.

— Маю, — сказав Ерагон, зв’язуючи свої знахідки в тугий оберемок. Завдавши його на спину й почепивши лука, юнак подався до лісу.

— Сапфіро, лети за нами, — наказав він. — Адже за відбитками тебе легко вистежать.

— Гаразд, — відповів дракон і здійнявся в повітря.

Потрібне місце було неподалік, але Ерагон довго кружляв довкола, аби збити зі сліду можливих переслідувачів. Лише за годину він зупинився перед густими заростями ожини.

У кущах була галявина, на якій вистачило б місця для всіх. Зграйка білок дременула геть, голосно сварячись на мандрівників.