TextBook Ерагон знизав плечима:
— Я їх не помітив.
— Не подобається мені все це, — озвався Балдор. — Надто вже воно схоже на чаклунство. Хто були ті люди? Слуги Смерка? Навіщо їм той камінь, і як вони змогли розтрощити будинок? Не інакше, як за допомогою чорної сили. Можливо, батько має рацію, і камінь — це все, чого вони хотіли, але, здається мені, що ми їх іще побачимо.
Після його слів запала мовчанка.
В Ерагона було якось неспокійно на душі, так, нібито він про щось забув. І раптом у голову прийшла думка, від якої в юнака закалатало серце, і він зненацька вигукнув:
— Роран! Він же ж нічого не знає! Як я міг про нього забути?
— А ми з Балдором якраз збиралися до нього, коли ти прокинувся, — заспокоїв його Альбрих.
— Ну так їдьте разом, — сказав Хорст, погладивши бороду, — я допоможу осідлати коней.
Виходячи слідом за Хорстом та Альбрихом з кухні, Балдор озирнувся до Ерагона:
— Я спробую якось підготувати його до лихої звістки, — пообіцяв він.
Ерагон залишився за столом сам. Обмірковуючи розмову, він блукав поглядом по вирізьблених із дерева прикрасах. Кожна дрібничка була напрочуд чіткою: переплетене колосся, асиметрична шишка, три маленькі рубчики з кольоровою прожилкою… Різьблення рясніло безліччю деталей, роздивляючись які, він знаходив інші, і так до безконечності. Хлопець навіть спробував зрозуміти деякі з них, але його думки тікали кудись далеко-далеко.
Раптом неподалік почувся голос. Так, ніби хтось гукав його знадвору, тож Ерагон спершу не звернув на нього уваги. «Якось упораються й без мене», — відмахнувся він подумки. Та за кілька хвилин голос пролунав знову. «Невже не можна тихіше? — роздратовано скривився юнак. — Герроу ж відпочиває!» Він глянув на Елейн, але та, здавалося, нічого не почула.
«Ерагоне!» — на цей раз голос пролунав так гучно, що парубок ледь не злетів зі стільця. Збентежений, він роззирнувся на всі боки, але ніде нікого не побачив. Аж нарешті він збагнув, що крик лунає в його голові.
«Сапфіро, це ти?» — спитався вій обережно.
«Так, глухенький», — озвався дракон.
«Де ж ти?» — вигукнув зраділий Ерагон. І тієї ж миті в його голові зринула картина невеличкого лісу.
«Я тебе кликала-кликала, а ти не відповідав», — сумно дорікнула полишена на самоті Сапфіра.
«Я був без пам’яті… але зараз мені вже краще. Чому ж я, справді, не чув тебе раніше?»
«Я довго чекала, але потім зголодніла. Тож мусила рушати на полювання», — відповів дракон.
«Щось уполювала?»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ерагон» автора Паоліні К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ерагонові марення“ на сторінці 5. Приємного читання.