— Я… я не знаю, — відповів Ерагон. — Коли це сталося, мене там не було.
— Та нічого, з часом усе з’ясується, — заспокоїла парубка знахарка. Вона поставила юшку на вогонь і знову сіла за своє в’язання. — До речі, у тебе на долоні такий дивний шрам.
Ерагон інстинктивно стис кулак.
— То звідки він? — не відступала стара.
Ерагон не знав, що відповісти, тож відбувся в найпростіший спосіб:
— Скільки я себе пам’ятаю, він був у мене завжди, — сказав юнак. — Але я ніколи не питав у Герроу, звідки він узявся.
Гмукнувши у відповідь, стара більше не турбувала юнака, аж доки вариво не почало голосно булькати. Тоді Гертруда налила миску й подала її Ерагонові. Подякувавши, той обережно зачерпнув ложкою. Юшка була напрочуд смачна.
Наївшись, Ерагон знов запитав:
— А тепер мені можна до Герроу?
— Ох, який ти упертюх! — зітхнула Гертруда. — Ну добре, якщо вже тобі так кортить, я не спинятиму. Одягайся, підемо разом.
Стара відвернулась, і парубок почав натягати штани, кривлячись від болю, коли торкався ран.
Потім сяк-так одяг сорочку. Гертруда допомогла йому підвестись, оскільки Ерагон не надто впевнено стояв на ногах, хоч вони вже й не боліли так сильно.
— Ану, хлопче, зроби пару кроків, — попрохала стара, тихо додавши: — Може, хоч зараз не будеш плазувати.
Коли вони вийшли надвір, вітер дмухнув їм в обличчя снігом та димом від сусідніх будинків. Свинцеві хмари сховали Хребет, накривши долину. Снігова завіса сунула на село з гірського підніжжя. Ідучи вперед, Ерагон важко спирався на Гертруду.
Двоповерховий будинок Хорста височів на пагорбі, звідки його господар міг досхочу милуватися гірським краєвидом. Хорст уклав у нього всю свою майстерність. Череп’яний дах захищав від снігу невеличкий балкон із кованими перильцями, на який виходило високе вікно другого поверху. Водостік прикрашали химери, а довкола дверей та вікон були викарбувані змії, олені, ворони й виноградні грона.
Двері відчинила Елейн, Хорстова дружина — невисока тендітна жінка з тонкими рисами обличчя. Вона була вбрана у скромну сукню, що надавала її постаті стриманої вишуканості, а шовковисте русяве волосся мала зібране у вузол.
— Заходьте, будь ласка, — лагідно запросила вона.
Гості переступили поріг і опинились у великій, добре освітленій кімнаті. Вигнуті сходи з лакованим поруччям вели на другий поверх. Стіни оселі були медового кольору. Посміхнувшись до Ерагона, Елейн сказала Гертруді:
— А я оце щойно збиралася за тобою посилати. Йому стало гірше. Подивися, що з ним.
— Гаразд, — відповіла Гертруда й рушила сходами нагору. — А ти, Елейн, допоможи тим часом Ерагонові.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ерагон» автора Паоліні К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ерагонові марення“ на сторінці 2. Приємного читання.