Розділ «Ерагонові марення»

— Паскудно, — сумно відповів юнак.

— Я розумію, — завагався коваль, — що зараз не найбільш підходящий час для розпитувань, але все ж таки… що трапилось?

— Я не дуже добре пам’ятаю… — почав був юнак.

— Ерагоне, — з притиском мовив Хорст, схилившись, — я разом з усіма був на вашій фермі. Твоя домівка не просто розвалилася — хтось розніс її на шматки. А довкола були сліди велетенської тварини, про яку я ніколи не чув і якої ніколи не бачив. Люди теж їх помітили. А тепер послухай: якщо неподалік ходить Смерк або який-небудь інший монстр, ми повинні про це знати. І ти єдиний, хто може нам про це розповісти.

Ерагон розумів, що мусить збрехати.

— Після того, як я покинув Карвахол… — обережно почав був юнак, подумки підраховуючи час, — чотири дні тому… в селі з’явилися чужинці, які розпитували про камінь, який я знайшов. Ви ж самі мені про них розказали, от я й поквапився додому.

Усі присутні мовчки дивилися на хлопця. Облизавши губи, він продовжив:

— Тієї ночі нічого… нічого не сталося. Вранці я зробив свою роботу на фермі й пішов прогулятися до лісу. А невдовзі почув вибух і побачив із-за дерев дим. Коли я прибіг, того, хто це зробив, уже не було. Я кинувся на згарище… і знайшов Герроу.

— І ти поклав його на дошку й дотягнув аж сюди? — запитав Альбрих.

— Ну так, — кивнув Ерагон, — але перед тим я оглянув стежку, яка веде до шляху. Там були відбитки ніг двох чоловіків. А ось це, — залізши до кишені, парубок витяг звідти клапоть чорної тканини. — Герроу стискав у руці. Мені здається, що це з одягу чужинців.

І юнак поклав свою знахідку на стіл.

— Зрозуміло, — озвався Хорст із недовірою. — А що це з твоїми ногами? Де ти їх так поранив?

— Я не пам’ятаю, — збрехав Ерагон, — мабуть, я обідрав їх, коли викопував Герроу, хоч точно не знаю. Я помітив це тільки тоді, як по ногах уже потекла кров.

— Який жах! — зойкнула Елейн.

— Ми повинні знайти тих чужинців! — схопився Альбрих. — Це їм так не минеться! Верхи на конях ми б схопили їх уже завтра й привезли б сюди!

— Викинь цю дурню з голови, — сказав Хорст. — Вони можуть підняти тебе, мов немовля, й жбурнути об дерево. Забув, що сталося з будинком Герроу? Цим людям ліпше не ставати поперек шляху. До того ж, вони отримали те, що хотіли.

Він глянув на Ерагона:

— Вони ж забрали камінь?

— Не знаю, але в будинку його не було, — відповів той.

— У такому разі, вони не мають жодної причини повертатись назад, — сказав коваль, кинувши на Ерагона швидкий погляд. — Але ти нічого не сказав про ті велетенські сліди. Як гадаєш, звідки вони?