Розділ 24

Список Шиндлера

Той Оскар Шиндлер, який зліз із коня у дворі фабрики цими днями, і далі мав вигляд стереотипного магната. Він був шикарний, доглянутий, схожий на кінозірок Джорджа Сандерса і Курта Юрґенса, з якими його люди завжди порівнювали. Його жокейський костюм був пошитий на замовлення, чоботи сяяли. Він скидався на людину, до якої весь час ішов прибуток.

А потім він зі своїх заміських променадів повертався до кабінету нагорі й міркував над такими рахунками, яких ще не бувало навіть на такому химерному підприємстві, як DEF.

Поставки хліба з плашувської пекарні на фабрику-табір на Липовій вулиці являли собою кількасот хлібин двічі на тиждень і зрідка особливий знак уваги у вигляді половини кузова ріпи. Ці нечисленні високі, але легко навантажені машини, безумовно, у Ґьотових звітах множились і важчали, і такі довірені особи, як Хілович, продавали з вигодою для гауптштурмфюрера різницю між скромними подачками, що привозилися на Липову, і тими щедрими примарними караванами, які фігурували в комендантських звітах. Коли б Оскар узалежнювався від Амонових харчів, то кожен з його дев’ятисот працівників з’їдав би, напевне, сто грамів хліба на день, заїдаючи його юшкою раз на три дні. Самостійно і через управителя Оскар витрачав п’ятдесят тисяч злотих на місяць, купуючи на чорному ринку харчі для табірної кухні. Бували тижні, коли він мусив десь діставати понад три тисячі круглих хлібин. Він їздив у місто й домовлявся з німецькими господарями великих пекарень, маючи в портфелі райхсмарки і дві-три пляшки.

Оскар, здається, і гадки не мав, що того літа 1943 року був одним із найбільших незаконних годувальників в’язнів у Польщі; що та страшна тінь голоду, яка, відповідно до політики СС, нависала над великими фабриками смерті і над кожним дрібним нужденним місцем примусової праці за колючим дротом, зовсім не відчувалася на «Емалії», і це було небезпечно помітно.

Того літа сталася маса пригод, які поповнили міфологію Шиндлера: багато з в’язнів Плашува і майже всі на «Емалії» ледь не релігійно вірили в надзвичайну рятівну могутність Оскара.

На початку роботи кожної таборової філії старші офіцери з головного табору навідувалися в дочірню установу, щоб простимулювати працю невільників наочно й радикально. Важко точно сказати, хто з командування Плашува приходив на «Емалію», але в’язні й сам Оскар в один голос стверджують, що серед них приходив і Ґьот. А коли не Ґьот, то Лео Йон або Шайдт. Чи Йозеф Нойшель, протеже Ґьота. Жодного з них не буде несправедливістю згадати у зв’язку з наочною і радикальною стимуляцією праці. Хоч хто це був, але в Плашуві він уже встиг учинити якусь жорстокість чи взяти в ній участь. І тепер, прийшовши на «Емалію», вони помітили у дворі в’язня на прізвище Ламус, який повільно штовхав візок. Сам Оскар пізніше заявляв, що того дня прийшов саме Ґьот, який побачив, що Ламус працює повільно, і звернувся до молодого сержанта на прізвище Ґрюн — ще одного свого протеже, особистого охоронця, колишнього борця. І, звичайно, Ґрюн отримав наказ розстріляти Ламуса.

Тож він схопив чоловіка, а інспекція пішла далі табором. Хтось із цеху металообробки помчав до пана директора й повідомив тривожну новину Шиндлерові. Оскар з ревінням збіг сходами, ще швидше, ніж коли зустрічав панну Реґіну Перлман, і вискочив у двір, де Ґрюн уже приставляв Ламуса до стінки.

Оскар закричав: «Ви не маєте права тут це робити! Якщо ви тут почнете стріляти, в мене вся робота зупиниться. У мене надважливі військові контракти…» Це був стандартний аргумент Шиндлера; у ньому містився й натяк, що, коли Ґрюн затримає роботу фабрики, на нього особисто буде подано рапорт куди слід.

Ґрюн був розумний. Він знав, що решта інспекторів подалися в цехи, де стоїть страшний шум, гупають металеві преси, ревуть верстати, що їм геть не буде чути, стріляв він чи ні. Ламус для Ґьота чи Йона — то така дрібниця, що вони ніколи не завдадуть собі клопоту перевіряти, чи його страчено.

— А мені що з того буде? — спитав есесівець.

— Горілка підійде? — запропонував Оскар.

Для Ґрюна то був солідний приз. За цілоденну працю з автоматом під час операцій, за щоденні масові страти на сході — розстріли сотень людей — солдату видавалося півлітра горілки. Хлопці в чергу ставали на участь у розстрілах, щоб увечері в їдальні забрати пляшку. А тут гер директор пропонує йому втричі більше за те, щоб не стріляти.

— Не бачу пляшки, — відказав Ґрюн. Гер Шиндлер уже відвів Ламуса від стіни й підштовхував, щоб той швидше пішов.

— Зникни! — гаркнув Ґрюн на чоловіка з візком.

— Пляшку зможете забрати в моєму кабінеті по закінченні інспектування, — сказав Оскар.

Він уже брав участь у подібній торгівлі, коли гестапо ввірвалося до квартири фальсифікатора документів і виявило, серед інших підробок, майже завершений пакет арійських паперів для сім’ї Вольфайлерів (мати, батько, троє дітей-підлітків) — усі її члени працювали в таборі Шиндлера. Тож два гестапівці прибули на Липову, щоб забрати Вольфайлерів на допит, котрий привів би їх через в’язницю на Монтелюпі на Хуйову Ґурку. Через три години по тому, як вони зайшли в кабінет Оскара, вони вийшли звідти, заточуючись на сходах і сяючи тимчасовою добродушністю від коньяку і, відома річ, від хабара. Конфісковані папери тепер лежали на столі в Оскара, відтак він кинув їх у камін.

Потім були брати Данціґери, які однієї п’ятниці вивели з ладу металевий прес. Чесні, задумливі люди, вони величезними містечковими очима дивилися з-за машини, яку щойно з тріском зламали. Гер директор саме їздив до Сосновця, і хтось, — Оскар завжди казав, що то був якийсь шпигун на фабриці — виказав Данціґерів плашувській адміністрації. Братів забрали з «Емалії» і наступного ранку на перекличці оголосили, що будуть їх вішати: «Сьогодні ввечері люди Плашува побачать страту двох саботажників». Звичайно, основним приводом скарати Данціґерів став їхній ортодоксальний вигляд.

Оскар повернувся після відрядження о третій дня в суботу, за три години до анонсованої страти. Новина про вирок лежала в нього на столі. Він передмістями поїхав до Плашува, прихопивши з собою коньяк і найкращу польську ковбасу. Поставивши машину біля адміністрації табору, він відшукав Ґьота в його кабінеті. Оскар зрадів, що не розбудив коменданта від денного сну. Ніхто не знає, до чого саме вони домовилися того дня в кабінеті Ґьота, схожому на кабінет Торквемади (у стіни там було вмуровано кільця, щоб вішати людей задля науки й дисципліни). Важко все ж повірити, що Амон вдовольнився самим коньяком і ковбасою. У кожному разі, після бесіди він уже не так ревно дбав про цілісність державних металевих пресів, і о шостій, у час оголошеної страти, брати Данціґери на плюшевому сидінні Оскарового лімузина верталися до непишної, але затишної «Емалії».

Звичайно, ці всі перемоги були частковими. Це в дусі цезарів, розумів Оскар, — милувати так само несподівано, як і карати. Еміль Краутвірт, на той момент інженер на радіаторному заводі за бараками «Емалії», мешкав у таборі Оскара. Він був молодий, диплом свій отримав у кінці тридцятих років. Краутвірт, як і інші на «Емалії», називав це місце табором Шиндлера. Але, потягши Краутвірта до страти в Плашув, СС демонструвало, хто є справжнім господарем табору — принаймні в деяких аспектах його існування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Список Шиндлера » автора Томас Кініллі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 24“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи