Розділ 25

Декому тепер здавалося, що Оскар тринькає гроші, як азартний гравець. Навіть з тих невеликих відомостей, які ми про нього маємо, в’язні відчували, що він готовий розоритися заради них, якщо в цьому буде необхідність. Пізніше, але ще не зараз, вони прийматимуть його милість, як діти — різдвяні подарунки від батьків. Вони казали між собою: «Слава Богу, він більш вірний нам, ніж своїй дружині». І, як і в’язні, всілякі чиновники так само нюхом чули пристрасть Оскара.

Один чиновник, такий собі доктор Зопп, лікар у лікарні для в’язнів СС, пов’язаний і з судом СС[13] на Поморській, переказав герові Шиндлеру через посланця-поляка, що в нього є до Шиндлера своєрідна справа. У в’язниці на Монтелюпі сидить жінка на ім’я фрау Гелена Шиндлер. Доктор Зопп знав, що вона не родичка Оскарові, але її чоловік вклав певні гроші в «Емалію». У неї були сумнівні арійські документи. Доктор Зопп не мав необхідності казати, що для пані Шиндлер це могло закінчитися поїздкою на Хуйову Ґурку. Але якщо Оскар викладе певну суму, сказав Зопп, то лікар охоче випише довідку, що з огляду на стан здоров’я пані Шиндлер слід дозволити проходити курс лікування безпосередньо в Марієнбаді, в Богемії.

Оскар пішов до кабінету Зоппа, де виявив, що лікар просить за довідку п’ятдесят тисяч злотих. Торгуватися сенсу не було. Після трьох років практики така людина, як Зопп, могла назвати ціну за послуги з точністю до кількох злотих. Протягом дня Оскар добув гроші. Зопп знав, що він це може, що Оскар з тих людей, хто має в запасі гроші з чорного ринку, гроші, які ніде не задокументовані.

Перш ніж заплатити, Оскар дещо обумовив. Йому треба піти на Монтелюпі з доктором Зоппом забрати жінку з камери. Він особисто передасть її спільним друзям у місті. Зопп не заперечував. Під лампочкою без плафона в холодній камері пані Шиндлер отримала назад свої цінні документи.

Обережніша, більш бухгалтерської натури людина, напевне, повернула б собі витрачене з тих грошей, які Седлачек привіз із Будапешта. У сумі Оскару було передано приблизно сто п’ятдесят тисяч райхсмарок, привезених до Кракова у валізах із подвійним дном, за підкладкою одягу. Проте Оскар, частково через своє не вельми чітке відчуття грошей (чи то тих, які він комусь винний, чи тих, які хтось винен йому), частково з почуття честі передавав єврейським знайомим усі гроші, які отримував від Седлачка, крім витрачених на коньяк для Ґьота.

То не завжди була проста справа. Коли влітку 1943 року Седлачек привіз до Кракова п’ятдесят тисяч райхсмарок, плашувські сіоністи, яким Оскар пропонував ті гроші, злякалися, що це провокація.

Оскар спочатку пішов до Генрі Манделя, зварювальника в металевому цеху Плашува і члена «Hitach Dut», сіоністського молодіжного робочого руху. Мандель не хотів брати гроші в руки. Погляньте, казав йому Шиндлер, у мене є лист івритом, який додавався до цих грошей, лист із Палестини. Але, звісно, коли б це була провокація, якби Оскар був скомпрометований і його хтось використовував, у нього, звичайно, знайшовся б лист із Палестини. А коли тобі не вистачає хліба за сніданком, то це була чимала пропозиція: п’ятдесят тисяч райхсмарок — сто тисяч злотих. І використовуй на свій розсуд. У це просто годі було повірити. Тоді Шиндлер намагався передати гроші, які ховалися там, у межах Плашува, в багажнику його машини, іншій людині з «Hitach Dut» — дівчині на ім’я Альта Рубнер. У неї були певні зв’язки через в’язнів, які ходили на кабельну фабрику, з деякими поляками в польській в’язниці, з підпільниками в Сосновці. Можливо, вона сказала Манделеві, що найкраще передати то все підпіллю, і хай вони розберуться, звідки ті гроші, що їх пропонує гер Оскар Шиндлер.

Оскар намагався її переконати, майже перекрикуючи торохтіння швацьких машин Мадріча. «Я всім серцем гарантую, що це не пастка!» Всім серцем. Саме в таких сентиментальних виразах говорив би провокатор.

Але коли Оскар пішов, а Мандель поговорив зі Штерном, який сказав, що лист справжній, а тоді порадився з Альтою, було ухвалено рішення гроші взяти. Тепер вони, щоправда, розуміли, що Оскар удруге їх не принесе. Мандель пішов до Марселя Ґольдберґа, який також належав до «Hitach Dut», але, ставши чиновником, відповідальним за списки — на працю, на виселення, списки живих і мертвих, — почав брати хабарі. Мандель міг, однак, вплинути на нього. Один із тих списків, які міг складати Ґольдберґ чи принаймні додавати й прибирати людей, був список тих, хто йде на «Емалію» по брухт для плашувських майстерень. По старій пам’яті і водночас не питаючи, навіщо йому йти на «Емалію», Гольдберг записав Манделя до цього списку.

Але коли Мандель уже був на Заблочі і прокрадався від групи збирачів брухту до Оскара, його зупинив Банкєр перед кабінетом директора.

— Гер Шиндлер зайнятий, — сказав він.

За тиждень Мандель повернувся. І знову Банкєр не пустив його до Оскара. На третій раз Банкєр уже говорив більш конкретно:

— Ви по сіоністські гроші? — спитав він. — Ви ж раніше не хотіли їх брати. А тепер от захотіли. Ну не можемо ми їх вам дати. Таке життя, пане Манделю!

Мандель кивнув і пішов. Він помилково подумав, що Банкєр уже присвоїв щонайменше частину тих грошей. Насправді ж Банкєр просто був обережний. Гроші врешті дійшли до плашувських в’язнів-сіоністів, адже Седлачек приніс Шпрінґманну розписку від Альти Рубнер. Як видається, ті гроші частково пішли на допомогу євреям з інших міст, які не мали місцевого джерела підтримки.

Чи кошти, які надходили Оскарові й передавалися через нього, витрачалися здебільшого на харчі, як вважав за краще Штерн, чи на підпільну боротьбу — закупівлю й постачання зброї, — того Оскар ніколи не з’ясовував. Проте ані марки з тих грошей не пішло на те, щоб викупити пані Шиндлер із в’язниці на Монтелюпі чи на порятунок життя таких людей, як брати Данцігери. Не витрачалися Седлачкові гроші й на те, щоб відшкодувати фабриці хабарі — тридцять тисяч кіло емалевих виробів, які Оскар роздав великим і малим функціонерам СС протягом 1943 року, щоб вони не давали рекомендацію закрити табір при «Емалії».

Не з тих грошей купувався й набір гінекологічних інструментів з чорного ринку за шістнадцять тисяч злотих, коли одна з дівчат на «Емалії» завагітніла: адже вагітність була однозначним квитком до Аушвіцу. Також зовсім не із Седлачкових грошей купувався роздовбаний «мерседес» в унтерштурмфюрера Йона. Йон запропонував Оскарові купити той «мерседес» тоді, коли Оскар попросив до себе на «Емалію» ще тридцять людей із Плашува. Авто, яке Оскар якось купив за дванадцять тисяч злотих, потім реквізував друг і брат-офіцер Лео Йона унтерштурмфюрер Шайдт для використання на будівництві навколо табору.

— Землю вони там у багажнику возитимуть чи що?! — обурювався Оскар за обідом з Інґрід.

Пізніше в неофіційній згадці про цей інцидент він казав, що був радий стати у пригоді обом панам офіцерам.