Розділ 29

Оскар, сидячи в кабінеті Амона, де цього задушливого літнього дня було відчинено всі вікна, від самого початку відчував, що вся ця зустріч абсолютно фальшива. Можливо, Мадріч і Бош відчували те саме, їхній погляд ковзав повз Амона кудись у бік рейок за вікном, проводжаючи кожну вагонетку чи візок. Тільки унтерштурмфюрер Лео Йон, який записував, відчував необхідність сидіти рівно і не розстібати верхнього ґудзика на сорочці.

Амон назвав ці збори конференцією з безпеки. Хоча на фронтах тепер ситуація стабілізувалася, сказав він, просування основної маси російських солдатів до передмість Варшави спричинило активізацію партизанів по всьому генерал-губернаторству. Євреї, які про це чують, легше наважуються тікати. Вони, звичайно, не знають, відзначив Амон, що краще вже лишатися за колючим дротом, ніж потрапити в руки цим польським партизаном, які раді вбивати євреїв. У кожному разі, всім треба стерегтися нападу партизанів ззовні і, що найгірше, зіткнень між партизанами і в’язням.

Оскар спробував уявити, як партизани вриваються до Плашува, випускають усіх поляків і євреїв, в одну хвилину створюючи з них армію. Це просто фантазія, хто сприйматиме це серйозно? Але ось перед ним Амон зі шкіри пнеться, щоб показати всім, що він у це вірить. Це невеличке акторство має якусь мету. Оскар був певний цього.

Бош сказав:

— Коли вже партизани до вас прийдуть, Амоне, то дуже сподіваюсь, це не буде того вечора, коли ви мене запросите.

— Амінь, амінь, — пробурмотів Шиндлер.

Після цих зборів, що б вони не означали, Оскар повів Амона до машини, припаркованої біля адміністрації. Він відкрив багажник. Там лежало пречудово оздоблене сідло закопанської роботи[17]. Оскару було необхідно час від часу робити Амонові такі подарунки, хоча плата за примусову працю на DEF уже не йшла і близько до рук гауптштурмфюрера Ґьота, а надсилалася безпосередньо до штаб-квартири генерала Поля в Оранієнбурґ.

Оскар запропонував підвезти Амона разом із новим сідлом до комендантської вілли.

У таку спеку дехто з працівників коло вагонеток демонстрував трохи менше старання, ніж вимагалось. Але, отримавши сідло, Амон подобрішав, та й у кожному разі він уже не міг просто вискочити з машини і стріляти в кого захоче. Машина проїхала повз бараки гарнізону, наблизилася до рейок, де стояли вагони для худоби. Оскар бачив крізь марево над машиною, яке додавалося до жару над дахами, що вагони були повні. Навіть крізь гудіння двигуна з них долинав плач і благання води.

Оскар загальмував і прислухався. Це йому було можна, з огляду на чудове сідло в багажнику, яке коштувало чимало злотих. Амон поблажливо посміхнувся до свого сентиментального товариша. Частково у вагонах люди з Плашува, сказав Амон, а ще люди з табору праці в Шебнє. А ще поляки і євреї з Монтелюпі. Вони їдуть до Маутгаузена, грайливо сказав Амон. Вони зараз скаржаться? Та вони ще не знають, що таке скаржитися…

— Дахи вагонів геть розжарилися. Не заперечуєте, — сказав Оскар, — якщо я викличу вашу пожежну команду?

Амон розсміявся: мовляв, ну що ти ще вигадаєш? Він натякав, що комусь іншому не дозволив би викликати пожежників, але від Оскара, хай уже, він це потерпить, бо Оскар — він такий, а вся ця історія стане веселою застільною байкою.

Але коли Оскар послав охоронців-українців по єврейських пожежників, Амон замислився. Він знав: Оскар розуміє, що означає Маутгаузен. Якщо полити водою вагони з людьми, то це їм дасть якусь надію на майбутнє. Але отак обнадіяти — чи це, з будь-чиєї точки зору, не є істинною жорстокістю? Тож недовіра в душі Амона мішалася з поблажливою насмішкою, поки витягали брандспойти, а тоді струмені води зашипіли по розжарених дахах вагонів. З кабінету також вийшов Нойшель, похитав головою і посміхнувся, чуючи, як люди у вагонах радісно загули й застогнали. Ґрюн, особистий охоронець Амона, який стояв і балакав із унтерштурмфюрером Лео Йоном, штовхнув того в бік і реготнув, побачивши, як полилася вода. Навіть повністю розгорнутий шланг досягав тільки до половини ешелону. Тоді Оскар попросив, щоб Амон йому позичив вантажівку чи фургон і послав кількох українців на Заблоче по шланги з DEF.

— Там у мене двохсотметрові шланги, — сказав Оскар.

І, на диво, Амон сплюнув убік і сказав:

— Звісно, я надам транспорт.

Амон був готовий на все заради життєвої комедії.

Оскар дав українцям записку до Банкєра й Ґарде. Поки їх не було, Амон настільки захотів зануритися в події, що дозволив повідчиняти двері вагонів, повносити туди відра з водою, повитягати трупи з роздутими, червоними обличчями. І навколо колій стояли, посміюючись, офіцери й сержанти: «І від чого, він собі думає, їх рятує?»

Коли великі шланги з «Емалії» прибули і всі вагони облили водою, анекдот набрав нових обертів. Оскар у своїй записці сказав управителеві також сходити до директорської квартири і набрати повний кошик випивки, цигарок, хороших сирів і ковбас тощо. Тепер Оскар вручив кошик сержантові в кінці ешелону. То була відкрита транзакція, і цей чоловік дещо знітився, побачивши таку щедрість, і швиденько сунув кошик у задню частину вагона, щоб хто-небудь з офіцерів концтабору Плашув на нього не доніс. Однак Оскар, схоже, був настільки в фаворі у коменданта, що сержант з повагою слухав Шиндлера.