Розділ 24

Для тієї частини людей Плашува, які доживуть до миру, повішення інженера Краутвірта було першою історією, яку вони переповідатимуть не про власні біль і приниження. СС ставилося до своїх шибениць економно, і в Плашуві шибениці нагадували довгий ряд низьких стояків для воріт, геть не таких величних, як історичні знаряддя страти: революційна гільйотина, єлизаветинський ешафот. Не було в отих споруд навіть високої гордої похмурості, як у якої-небудь в’язничної шибениці у дворі шерифа. У мирний час шибениці Плашува й Аушвіца жахають не похмурістю, а буденністю. Але, як невдовзі виявлять матері з дітьми у Плашуві, навіть за такої банальної форми п’ятирічна дитина все одно може побачити забагато з натовпу в’язнів на Аппельпляці. Разом із Краутвіртом мали також стратити шістнадцятирічного хлопчика на прізвище Гаубеншток. Краутвірта було засуджено за якісь листи, які він писав краківським бунтівникам. А Гаубенштока взагалі зібралися вішати за те, що хтось почув, як він співає «Волгу», «Калінку-малінку» та інші заборонені російські пісні, — як було сказано у вироку, з тим, щоб схилити вартових-українців до більшовизму.

За ритуальними правилами, страти в Плашуві відбувалися без слів. На відміну від ярмаркових страт у давнину, тут усе відбувалося в повній тиші. В’язні стояли групами, їх патрулювали чоловіки й жінки, свідомі своєї влади: Гуяр і Йон, Шайдт і Ґрюн, сержанти Ландсдорфер, Амтор, Ґрімм, Річек, Шрайбер; нещодавно до Плашува були направлені наглядачки з СС — Аліса Орловскі й Луїза Данц. Обидві добре володіли кийком. Під таким наглядом будь-які благання засуджених вислуховувалися мовчки. Інженер Краутвірт спочатку здавався скам’янілим і не мав чого сказати, натомість підліток щосили намагався виправдатися. Тремтливим голосом він звертався до гауптштурмфюрера, який стояв під шибеницею:

— Я не комуніст, гере коменданте. Я комунізму терпіти не можу. То були просто пісні. Звичайні пісні…

Кат, єврейський різник із Кракова, якого помилували за якийсь давніший переступ із тим, щоб він виконував ці обов’язки, поставив Гаубенштока на табуретку й накинув йому на шию зашморг. Він бачив, що Амон хоче, щоб хлопчика повісили першим, аби не продовжувати обговорення. Коли різник вибив табуретку з-під ніг Гаубенштока, мотузка порвалась, і хлопець, посинілий, задихаючись, із зашморгом на шиї, порачкував до Ґьота, продовжуючи благати його, він притулився головою до чобіт коменданта і обійняв його ноги. То був найвищий ступінь приниження: цей жест знову надав Ґьотові відчуття королівської влади, яка трималася в його руках всі ці гарячкові місяці. Амон посеред Аппельпляцу, повного відкритих ротів, які не видавали жодного звуку, крім тихого шелестіння, наче вітер у пісках, витяг із кобури пістолет, відштовхнув підлітка ногою і пристрелив його в голову.

Коли бідолашний інженер Краутвірт побачив страшну смерть хлопця, він вихопив бритву, яку ховав у кишені, — і полоснув по обох своїх зап’ястях. Ті в’язні, які бували на фронті, могли сказати, що інженер смертельно поранив себе в обидві руки. Але Ґьот наказав катові в кожному разі вішати — і двоє українців, заюшившись кров’ю Краутвірта, підтягли його до шибениці. Там, спливаючи кров’ю з обох рук, інженер Краутвірт і сконав на очах у євреїв Південної Польщі.

Природним було якоюсь частиною свого єства гадати, що така варварська демонстрація влади стане останньою, що зміняться методи, зміниться ставлення — навіть в Амона; а коли не в нього, то ті невидимі високі чиновники, які у своїх кабінетах з натертим до блиску паркетом і великими вікнами, з яких видно площу, де милі бабусі продають квіти, повинні надати форми одній частині того, що коїться в Плашуві й жорстко засудити другу.

Коли доктор Седлачек удруге приїхав з Будапешта до Кракова, Оскар зі стоматологом придумали схему, яка більшому інтроверту, ніж Шиндлер, видалася б наївною. Оскар у бесіді з Седлачком висунув припущення, що комендант Плашува поводиться настільки дико, бо п’є кепські напої: Амон Ґьот літрами поглинав місцевий так званий коньяк, котрий ще більше послаблював його вже порушене відчуття, що все має певні наслідки. На частину суми в райхсмарках, привезеної доктором Седлачком на «Емалію», слід купити ящик щонайкращого коньяку — не такий уже доступний об’єкт для Польщі після битви під Сталінградом. Оскар піднесе його Амонові і в ході розмови вкладе комендантові в голову думку, що так чи інак війна скінчиться, і діяльність окремих осіб буде розслідуватися. Тоді може виявитися, що навіть друзі почнуть пригадувати, що Амон інколи діяв занадто ревно.

Оскар щиро вірив, що можна випивати з дияволом і при цьому за келихом коньяку впливати на баланс зла у світі. Не те щоб він боявся більш радикальних методів. Просто вони не спадали йому на думку. Він завжди був людиною взаємодії.

Вахтмайстер Освальд Боско, який раніше контролював периметр гетто, навпаки, був чоловіком ідеї. Він не міг працювати в межах СС: там передати хабар, тут фальшивий документ, переховувати десяток дітей, коли сотні інших дітей ведуть до таборів. Боско втік зі свого поліцейського відділку на Подґужі й подався до партизанських лісів у Неполомицях. В Армії Людовій він намагався спокутувати той дитячий захват, який відчув щодо нацизму влітку 1938 року. Його, перевдягненого польським селянином, врешті впізнають у селі на захід від Кракова і розстріляють за зраду. Боско стане мучеником.

Боско подався в ліс, бо не мав іншого вибору. У нього не було таких фінансових ресурсів, щоб впливати на систему, як в Оскара. Але все це було природне для двох цих чоловіків — і те, що один колись скине форму й звання, і те, що другий буде дбати про гроші й продавати товар. Не підносячи Боско і не принижуючи Шиндлера, можна з певністю сказати, що якби Оскар потрапив у мученики, це сталося б суто випадково — через те, що якась справа пішла не так. Але були люди, які жили і дихали саме завдяки такій лінії поведінки Оскара: Вольфайлери, брати Данціґери, Ламус… Оскільки Шиндлер діяв саме таким чином, незвичайний табір «Емалії» стояв на Липовій і там майже весь час тисячі людей у ньому були в безпеці, а СС лишалося по другий бік колючого дроту. Там ніколи нікого не били, а супу було досить, щоб не голодувати. Масштабами своєї вдачі, морального несприйняття партії, до якої належали, Боско і Шиндлер були рівні, хоча перший виявив свою позицію, залишивши порожню поліцейську форму на вішаку на Подґужі, а другий — почепивши свій здоровенний значок і напуваючи божевільного Амона Ґьота найкращим коньяком.

Уже вечоріло, Оскар і Амон сиділи в салоні на білій віллі коменданта. До них зазирнула Ґьотова коханка Майола — тендітна жінка, секретарка на фабриці Ваґнера в місті. Вона не проводила днів серед жахів Плашува. Вона мала чутливу натуру, і ця делікатність породжувала чутки, ніби Майола погрожує Амонові, що припинить спати з ним, коли він стрілятиме в людей просто так. Ніхто не знав, чи правда це, чи просто така собі терапевтична інтерпретація, яка виникла в головах в’язнів, котрі щосили намагалися зробити своє життя стерпним.

Того вечора Майола довго з Амоном і Оскаром не сиділа. Вона бачила, що зараз питимуть довго й багато. Гелена Гірш, бліда дівчина в чорному, служниця Амона, принесла різноманітні закуски — канапки, ковбасу, тістечка. Вона заточувалася від утоми. Минулого вечора Амон побив її за те, що приготувала їжу для Майоли без його дозволу; вранці він змусив її п’ятдесят разів пробігти вгору і вниз сходами трьох поверхів вілли за слід від мухи на одній з картин у коридорі.

Вона дещо чула про гера Шиндлера, але до цього дня його не бачила. Того вечора її аж ніяк не заспокоював вигляд двох здорованів, які сиділи один навпроти одного за низеньким столом, в очевидній згоді й братерстві. Це Гелену ніяк не цікавило, оскільки вона розуміла невідворотність власної смерті. Дівчина думала тільки про те, як зберегти життя молодшій сестричці, яка працювала на табірній кухні. Вона тримала у сховку гроші, якими сподівалася допомогти сестрі вижити. Але на її власне життя, думала Гелена, уже жодна сума, жодна домовленість вплинути не може. Тож вони випивали, а табір занурювався в сутінки.

Уже минуло багато часу, відколи «Колискова» Брамса у виконанні Тосі Ліберман заспокоїла жіночу частину табору і спроквола долинула крізь дошки бараків і до чоловічої частини, а два великі чоловіки все сиділи. Їхні феноменальні печінки горіли, як доменні печі. І в слушний час Оскар перехилився через стіл, розігруючи дружність, яка навіть після такої кількості випитого була суто маскою… Оскар нахилився до Амона, проникливий, як демон, і почав переконувати коменданта бути стриманішим.

Амон сприймав це добре. Оскарові здалося, що думка про помірність приваблює Ґьота — така спокуса гідна імператора. Амон міг уявити недужого раба, впряженого у вагонетку, в’язня, який повертається з кабельного заводу, хитаючись — так нестерпно вдавано — під вагою одягу чи дров, які взяв коло брами. І дивне тепло розлилося в животі Амона від химерної фантазії: він би пробачив цього ледацюгу, цього жалісливого артиста. Як Калігула, мабуть, відчував спокусу бачити себе Калігулою Добрим, так і образ Амона Доброго якийсь час займав уяву коменданта. Та він, по суті, завжди мав до такого слабкість. Ось зараз його кров золотилася від коньяку, коло його ніг спав майже весь табір — і Амон більше відчував спокусу бути добрим, ніж страх воздаяння. А зранку він пригадає попередження Оскара і зіставить його зі свіжими новинами про нову російську загрозу на фронті біля Києва. Сталінград від Плашува неймовірно далекий. А от відстань до Києва можна собі уявити.

За кілька днів після пиятики Оскара з Амоном на «Емалію» почали надходити новини, що подвійна спокуса подіяла на коменданта. Доктор Седлачек, повернувшись до Будапешта, перекаже Саму Шпрінґманну, що Амон, принаймні тимчасово, припинив свавільно вбивати людей. І добрий Саму, перейнятий різноманітними лихами в різних місцях — від Дахау і Дрансі на заході до Собібору з Белжцем на сході — сподівався, що бодай тимчасово діру в Плашуві закрито.

Але спокуса милувати швидко розвіялася. Якщо була якась коротка перерва, то ті, хто пережив Плашув, її не пригадують. Убивства, з їхньої точки зору, були безперервними. Якщо Амон один чи два ранки не вийшов на свій балкон, то це не означало, що він не вийде знову. Для того щоб дати навіть найбільш навіюваному в’язню надію на серйозні зміни в натурі коменданта, самої тимчасової відсутності Ґьота на балконі було мало. А потім він, у кожному разі, вийде на ганок у своїй австрійській шапочці, яку вдягав, коли був налаштований на вбивство, і виглядатиме в бінокль порушників.

Доктор Седлачек повернувся до Будапешта не лише зі звісткою про зміни в Амона, а й з більш надійними даними з табору Плашув. Одного дня охоронець із «Емалії» прийшов по Штерна, щоб провести його на Заблоче. Щойно Штерн підійшов до брами фабрики, його одразу провели нагору, до нової квартири Оскара.

Тоді Оскар відрекомендував його двом панам у гарних костюмах. Одним з них був Седлачек, другий — єврей зі швейцарським паспортом — назвався Бабаром.

— Мій любий друже, — звернувся Оскар до Штерна, — я прошу вас описати ситуацію в Плашуві настільки повно, наскільки ви зможете до вечора.