Розділ 20

Через два дні після візиту промисловців до Плашува Шиндлер завітав у тимчасовий кабінет коменданта Ґьота в місто, прихопивши з собою пляшчину бренді. На той момент звістка про вбивство Діани Райтер дійшла до адміністрації «Емалії» — і зміцнила переконаність Шиндлера, що переносити фабрику до Плашува не можна.

Два чималі чоловіки сіли навпроти і дивились один на одного з таким порозумінням у поглядах, як зовсім недавно — Ґьот і панна Райтер у своєму нетривалому контакті. Вони розуміли, що обоє прибули до Кракова заробити гроші; що, з огляду на це, Шиндлер готовий платити за послуги. На цьому рівні Оскар і комендант порозумілись ідеально. В Оскара був своєрідний комерційний талант поводитися з людьми, яких зневажав, так, наче вони були йому духовними братами, і це введе гера коменданта в таку глибоку оману, що він до кінця вважатиме Оскара другом.

Але, за словами Штерна та інших наближених до Шиндлера людей, очевидним є те, що від найперших зустрічей Оскару Ґьот був огидний як людина, що йде на катівську роботу так спокійно, як службовець до свого кабінету. Оскар міг вести бесіду з Амоном-адміністратором, Амоном-мислителем, а водночас усвідомлювати, що дев’яносто відсотків комендантового єства лежать десь поза нормальною розумовою природою людини. Ділові й соціальні зв’язки між Оскаром і Амоном працювали настільки злагоджено, що виникає спокуса припустити, ніби Оскар якимсь чином на свій лад був мимоволі зачарований тим, наскільки його візаві лихий. Але, по правді, ніхто з тогочасних і пізніших знайомців Оскара не бачив жодних ознак такої зачарованості. Оскар зневажав Ґьота найпростішим і найбільш пристрасним чином. Ця зневага зростала без меж, і подальші справи Оскара якнайвиразніше це покажуть. Водночас, важко, напевне, й уникнути міркування, що Амон був темним братом Оскара, тим шаленим і фанатичним катом, яким міг би стати Оскар у разі якоїсь недоброї зміни його життєвих орієнтирів.

Поставивши пляшку посеред столу, Оскар узявся тлумачити, чому він не бачить можливостей переносити свою справу до Плашува. Фабрика надто велика, щоб її можна було переносити. Може, його товариш Мадріч і збирається перевести своїх єврейських працівників, але в Мадріча все обладнання легше надається до перенесення, бо то здебільшого швацькі машини. Перевезення важких пресів для металу, кожен із яких, як складна система, має свої невеличкі індивідуальні вибрики, пов’язане з різноманітними проблемами. Його кваліфіковані працівники вже звикли до примх кожної машини. А на новому місці техніка демонструватиме абсолютно інший набір похибок. Будуть затримки, встановлення затягнеться на довший період, ніж у його шановного друга Юліуса Мадріча. Адже унтерштурмфюрер розуміє, що, коли Оскар має до виконання важливі військові контракти, DEF не може гаяти часу. Гер Бекманн, у якого виникла аналогічна проблема, узагалі звільняє всіх євреїв зі своєї «Корони». А він, Шиндлер, не хоче влаштовувати колотнечу з супроводом євреїв із Плашува вранці, а ввечері — назад. На жаль, у нього не на одну сотню більше кваліфікованих єврейських працівників, ніж у Бекманна. Якщо їх позбутися, доведеться натомість учити поляків — і це знов-таки призведе до виробничих затримок, навіть більших, ніж могли б виникнути, коли б він пристав на спокусливу пропозицію Ґьота перенести фабрику до Плашува.

Амон у душі підозрював: Оскар насправді хвилюється, що переїзд до Плашува може зашкодити його невеличким оборудочкам у Кракові. Тому комендант поспішив запевнити гера Шиндлера, що жодного втручання в роботу емалевої фабрики не відбуватиметься.

— Мене, — поважно мовив Шиндлер, — хвилюють суто виробничі проблеми.

Він не бажає створити якісь незручності комендантові, але буде дуже вдячний, — та й Інспекція з озброєння також — коли DEF отримає дозвіл залишатися на старому місці.

Мовою таких людей, як Ґьот і Шиндлер, слово «вдячність» мало аж ніяк не абстрактне значення. Вдячність — це конкретна віддяка. Вдячність — це напої та діаманти.

— Я розумію ваші проблеми, гере Шиндлере, — сказав Ґьот. — Буду радий після ліквідації гетто організувати охорону, яка супроводжуватиме ваших робітників із Плашува на Заблоче.

Іцхак Штерн, коли якось надвечір прийшов на Заблоче, побачив Оскара пригніченим і розпізнав у ньому небезпечне відчуття безсилості. Коли Кльоновська принесла каву, яку гер директор, як завжди, поєднував із коньяком, Оскар розповів Штернові, що він знову побував у Плашуві під приводом огляду, як він обладнаний, а насправді — щоб прикинути, коли його підготують для переселення людей з гетто. Він полічив бараки на терасах на дальшому пагорбі й дійшов висновку, що коли Амон збирався напхати в кожен по двісті жінок, — а виглядало на це, — то, схоже, зараз там є місце приблизно для шести тисяч жінок у верхній частині табору. Чоловічий сектор під горбом не мав аж стільки закінчених будівель, але за тої швидкості, з якою все робиться в Плашуві, буквально за кілька днів усе буде готово.

Кожен працівник фабричного цеху знає, до чого йдеться, сказав Оскар. І тепер немає сенсу нічній зміні пересиджувати тут, бо після цього разу їм уже не буде куди повертатися.

— І сказати я їм можу хіба що, — продовжив Оскар, знову приклавшись до коньяку, — щоб вони не ховалися, якщо не впевнені у своїй схованці.

Він чув, що план полягає і в тому, що гетто розберуть на шматочки після зачистки. Кожну порожнину за стіною промацають, кожен килимок на горищі піднімуть, кожну нішу відкриють, кожен підвал замурують.

— І сказати я їм можу тільки одне: не треба опиратися.

І виходило, отже, так, що Штерн, мішень майбутньої операції, сидів і намагався заспокоїти гера директора, котрий у цих подіях був усього-на-всього свідком. Уважність Оскара до своїх єврейських робітників тьмяніла на тлі більшої трагедії: гетто доживало останні дні. «Ну Плашув же — це установа, де працюють, — казав Штерн. — І, як будь-яку установу, його можна пережити. Це не Белжець, де смерть виробляють так, як Генрі Форд виробляє автомобілі. Так, шикуватися за командою в Плашуві — це принизливо, але то ще не кінець світу». Коли Штерн закінчив зі своїми аргументами, Оскар підклав великі пальці під скошену кришку свого столу, і на кілька секунд здалося, що він хоче її відірвати.

— Ви розумієте, Штерне, — сказав він, — що це, хай йому грець, нікуди не годиться!

— Та отож, — відказав Штерн. — Але це єдиний вихід.

І він далі щось аргументував, цитував, проводив якісь дрібні розрізнення, але сам був наляканий. Адже Оскар скидався на людину в кризовому стані. Якщо зневіриться Оскар, розумів Штерн, усіх євреїв буде звільнено з «Емалії», бо директор захоче вмити руки від усієї цієї нечистої справи.

Ще настане час зробити щось краще, запевняв його Штерн. Але нині зарано.