Розділ «- 9 -»

— Ти помиляєшся, Дживсе. У мене вже все під контролем.

— Ви мене дивуєте, сер.

— Я так і подумав. Так, Дживсе, я міркував над цією справою більшу частину дороги сюди, з чудовим результатами. Я щойно поговорив із містером Ґлоссопом, і все владнано.

— Невже, сер? Дозвольте поцікавитися…

— Ти знаєш мої методи, Дживсе. Застосуй їх, — сказав я, надягнувши сорочку та починаючи поратися з краваткою. — Ти взагалі обдумував цю ситуацію?

— О, так, сер. Я завжди відчував велику приязнь до міс Анджели, і мені було б надзвичайно приємно, якщо б я зміг бути їй корисним.

— Схвальні почуття. Але нічого, напевно, в голову не спало?

— Навпаки, сер. На щастя, в мене є ідея.

— Яка саме?

— Мені спало на думку, що примиренню між містером Ґлоссопом і міс Анджелою можна сприяти скориставшись тим інстинктом, що спонукає джентльменів у часи небезпеки поспішати на допомогу…

Щоб підняти руку, мені довелося відірвати її від краватки. Я був шокований.

— Ти хочеш сказати, що розглядаєш можливість опуститися до старого трюку «він не дав їй потонути»? Ти мене здивував, Дживсе. Здивував і завдав болю. Коли я після прибуття обговорював справу з тіткою Делією, вона презирливо сказала, що на її думку я збираюсь штовхнути мою кузину Анджелу в воду та змусити Таппі витягувати її звідти. Я дуже чітко дав їй зрозуміти, що вважаю таке припущення образою моєму розуму. А тепер ти, якщо я правильно тебе зрозумів, пропонуєш саме цей дурний план. Як ти можеш, Дживсе?!

— Ні, сер. Інше. Коли я обходив маєток і йшов повз будівлю, де висить пожежний дзвін, мені спала думка, що несподіваний сигнал про пожежу посеред ночі може призвести до того, що містер Ґлоссоп намагатиметься допомогти міс Анджелі вийти до безпечного місця.

Я здригнувся.

— Дурниці, Дживсе.

— Але ж, сер…

— Не годиться. Не вийде.

— Цікаво, сер…

— Ні, Дживсе. Досить. Сказано вже достатньо. Залишмо цю тему.

Я завершив зав'язувати краватку мовчки. Мої емоції були надто сильними, щоб говорити. Я, звісно, знав, що цей чоловік останнім часом утратив хватку, але й гадки не мав, що в нього взагалі клепок не вистачає. Згадавши кілька його вдалих вивертів з минулого, я здригнувся від жаху перед його теперішньою безпорадністю. Чи правильніше буде сказати «нездатністю»? Я маю на увазі цю його манеру робити з себе бовдура та верзти дурниці. Ця історія стара, як світ, — вирішив я. Впродовж років мозок гудить з перевищенням максимальної дозволеної швидкості, аж раптом щось трапляється з кермовим механізмом, і все юзом летить у канаву.