Розділ «- 7 -»

Мені цей процес завжди здавався дещо дурним, попри те, що багато людей знаходять його забавним.

Так от, під час тієї пригоди Анджела щойно видряпалася на дошку після падіння, аж раптом підпливла величезна мерзенна акула та врізалася в неї, знову скинувши в солону воду. Анджела не відразу змогла знову залізти на дошку та пояснити чоловікові, що керував катером, що з нею щойно трапилося, і що треба негайно тягти її до безпечного місця, тож можете уявити собі її сум'яття в той проміжок часу.

За словами Анджели, мешканець глибин хапав її ротом за щиколотки майже без упину, тож на той час, коли прибула допомога, вона відчувала себе радше солоним горішком, ніж людиною. Для бідолахи це було великим потрясінням, і відтоді вона кілька тижнів майже ні про що інше не говорила.

— Я пам'ятаю той випадок дуже добре, — сказав я. — Але яким чином це могло призвести до проблем?

— Минулого вечора вона розповіла йому про це.

— То й що?

— Її очі сяяли, а ручки вона стиснула від дівочого захвату.

— Не сумніваюсь.

— І що, на твою думку, зробив цей клятий Ґлоссоп замість того, щоб запропонувати їй розуміння та співчуття, на які вона заслуговувала? Сидів, слухаючи, наче купа тіста, ніби вона йому про погоду розповідала, а коли вона закінчила, він вийняв з рота мундштук і сказав: «Напевно, то просто колода плавала»!

— Не може бути!

— Так і сказав! А коли Анджела описала, як та істота стрибала та намагалася схопити її, він знову вийняв з рота мундштук і сказав: «А! Камбала, напевно. Досить нешкідлива. Мабуть, погратися захотіла». Ти уявляєш?! Що б ти зробив на місці Анджели? Адже вона має гордість, чутливість — усі природні почуття доброї жінки. Вона сказала, що він йолоп, дурень та ідіот, який не знає, що каже.

Мушу визнати, точка зору дівчини мені зрозуміла. Зазвичай лише раз у житті з людиною трапляється щось сенсаційне, і коли це трапляється, вам не сподобається, якщо хтось применшуватиме значущість цієї події. Колись у школі мені довелося читати про одного хлопця на ім'я Отелло, який розповідав дівчині про те, як важко було серед канібалів. Тож уявіть собі його почуття, якби після його чергового, особливо барвистого пасажу з вождем канібалів, коли він чекав на приголомшене «О-о! Та ти що?», вона б йому сказала, що все це, безсумнівно, дуже перебільшено, а той вождь, напевно, був місцевим вегетаріанцем.

Так, я розумів точку зору Анджели.

— От тільки не кажи мені, що побачивши, яка вона розлючена, він не забрав свої слова назад?

— Не забрав. Він наполягав. І поступово, одне за іншим, вони дійшли до того, що вона доводила до його відома, що якщо він не відмовиться від крохмалистої їжі та не почне робити кожного ранку зарядку, то стане жирний, як свиня, а він патякав про звичку сучасних жінок накладати на обличчя багато гриму, до якої він завжди відносився несхвально. Якийсь час це тривало, а потім щось гучно луснуло, і в повітрі замайоріли шматки їхнього заручення. Мене це непокоїть. Слава богові, що ти приїхав, Берті.

— Ніщо не могло мене затримати, — зворушено відповів я. — Я відчув, що я тобі потрібний.

— Так.

— Добре.

— Точніше, — сказала вона, — потрібний, звісно, не ти, а Дживс. Як тільки це трапилося — я відразу подумала про нього. У такому становищі може допомогти лише він. Якщо колись в історії людських відносин і був момент, коли в цьому домі потрібен цей неосяжний мозок, то це саме зараз.

Думаю, якби я тоді стояв, то похитнувся б. Взагалі-то, я в цьому певний. Але не так вже в біса легко похитнутися, коли сидиш у кріслі. Тому лише моє обличчя виявило, як сильно мене вразили її слова.