Розділ «- 7 -»

— Ну то гаразд. Я дурень.

— І був ним з дитинства!

Я відчув, що продовження цієї дискусії ні до чого не призведе. Я махнув рукою та знизав плечима.

— Як скажеш, тітонько Делія, — з почуттям гідності сказав я, — якщо не хочеш усе знати від самого початку — як хочеш. Але ти відмовляєш собі в інтелектуальному задоволенні. І взагалі, попри те, що ти поводишся як глуха гадюка з Біблії, яка, як ти маєш знати, чим більше дуділи, ти менше танцювала… чи як там… я діятиму згідно зі своїм планом. Я дуже люблю Анджелу й не жалітиму зусиль, доки не поверну сонце до її серця.

— Берті, телепню, благаю тебе ще раз. Облиш це, будь ласка. Ти лише зробиш усе вдесятеро гірше, ніж зараз.

Колись я читав у одному історичному романі про хлопця — він, безсумнівно, був якийсь франт і чепурун — який, коли хтось казав йому не те, лише ліниво сміявся та збивав пилинку зі своїх бездоганних брабантських мережив на зап'ясті. І я зараз зробив майже те саме. Принаймні, я поправив краватку та посміхнувся із властивою мені загадковістю. А потім залишив тітку та пішов гуляти в садок.

І першим, на кого я натрапив, був Таппі. Насупивши брови, він похмуро кидав камінчиками по квітковому горщику.