Розділ «- 21 -»

Я не відповів. Я стояв і мовчки дивився на нього. Бо його поява спрямувала мої думки іншим шляхом.

Отже, Дживс — міркував я. Я прийшов до висновку, що він утратив хватку і вже не був таким могутнім, як раніше, але чи не було можливості — питав я себе — що я помилився? Що як відправити його на рекогносцировку? Що як йому вдасться знайти такий провулочок, яким я зможу вислизнути з небезпечного місця, нікого не образивши? І відповіддю, яку я сам собі дав, було «цілком можливо». Адже його потилиця випирала, як і раніше. В очах був досі помітний виблиск розуму.

Це, звісно, не означало, що після того, що було між нами через білий піджак з металевими ґудзиками, я був готовий повністю віддатися в його руки. Я усього лише був згодний залучити його до обговорення. Але пригадуючи деякі з його попередніх тріумфів — справу Сліпперлі, епізод з моєю тіткою Агатою та собакою Макінтошем, вдало влагоджену справу дядька Джорджа й племінниці барменши — я вирішив, що маю підстави принаймні надати йому можливість прийти на допомогу молодому хазяїнові в лиху годину.

Але перш ніж щось робити, між нами треба було прояснити одну річ, і прояснити дуже чітко.

— Дживсе, — сказав я, — я хочу поговорити з тобою.

— Сер?

— Я в скрутному становищі.

— Мені шкода чути про це, сер. Чи можу я чимось допомогти?

— Цілком можливо, що можеш, якщо ще не втратив свою хватку. Скажи мені відверто, Дживсе, з ментальної точки зору ти в гарній формі?

— Так, сер.

— Досі їси багато риби?

— Так, сер.

— Тоді, можливо, все гаразд. Але перш ніж я почну, треба з’ясувати один момент. У минулому, коли тобі вдавалося врятувати мене або когось із моїх приятелів з халепи, ти часто користався моєю вдячністю заради власної вигоди. Ті пурпурові шкарпетки, приміром. А ще короткі штани та Ітонські гетри. Ти з підступною хитрістю обрав момент, коли я був послаблений полегшенням від порятунку, і змусив мене позбутися них. Але зараз я тобі кажу: якщо ти досягнеш успіху в теперішній ситуації, з моїм білим піджаком нічого подібного не буде.

— Добре, сер.

— Ти не прийдеш до мене, коли все завершиться, просити викинути цей піджак?

— Ні в якому разі, сер.

— Тепер, коли ми домовилися, я продовжу. Дживсе, я заручився.

— Сподіваюся, що ви будете щасливі, сер.

— Не будь дурнем. Я заручився з міс Бассет.

— Невже, сер? Я не знав…