Розділ «- 21 -»

— У цьому ви весь, Берті. Я поважаю вас за це.

— О, ні.

— Так. У вас велична, лицарська душа.

— Анітрохи.

— Саме так. Ви мені нагадуєте Сірано.

— Кого?

— Сірано де Бержерака.

— Того, з носом?

— Так.

Не можу сказати, що мені було приємно. Я боязко помацав свій дзьоб. Можливо, він трохи… помітний, але ж зовсім не в тому класі, як у Сірано. Було таке враження, що далі ця дівчина порівнюватиме мене з Нюхалом Дюранте[18].

— Він кохав, але діяв на благо іншого.

— О, тепер зрозуміло, про що ви.

— Ви мені подобаєтесь цим, Берті. Це було добре з вашого боку — добре та шляхетно. Але марно. Є такі речі, що вбивають любов. Я ніколи не забуду Оґастеса, але моя любов до нього померла. Я буду вашою дружиною.

Що ж, я не міг переступити межі пристойності.

— Зрозуміло, — сказав я. — Ґречно дякую.

Далі наш діалог знов вичахнув, і ми мовчки стояли та їли: вона — сирні палички, а я — яйця. Була певна незрозумілість відносно того, що робити далі.

На щастя, перш ніж зніяковілість встигла стати ще гіршою, зайшла Анджела, перервавши нашу зустріч. Тоді Бассет заявила про наше заручення, і Анджела поцілувала її та сказала, що сподівається, що вона буде дуже-дуже щаслива, а Бассет поцілувала її та сказала, що сподівається, що та буде дуже-дуже щаслива з Ґассі, а Анджела сказала, що авжеж буде, бо Оґастес такий любчик, і Бассет знову поцілувала її, потім Анджела знову поцілувала її… Одним словом, все це ставало таким жахливо жіночим, що я з радістю непомітно, боком пішов звідти.

Я, звісно, з радістю зробив би це в будь-якому разі, але якщо коли-небудь і був момент для того, щоб Бертрам напружив мозок, то він був саме зараз.

Я вважав, що це кінець. Навіть кілька років тому, коли я ненавмисно заручився зі страшною кузиною Таппі Гонорією, я не мав відчуття, що загруз по пояс у трясовині та маю зникнути без сліду. Я побрів надвір, у садок, запалив там сигарету, а на душі в мене був важкий тягар. Я впав у якийсь транс, намагався уявити собі, як воно буде — до кінця свого життя мати в своєму домі Бассет — і водночас, якщо ви мене розумієте, намагався не уявляти, як воно буде. Аж раптом я врізався в щось, що могло бути деревом, але виявилось чимось іншим. Це був Дживс.

— Прошу вибачити, сер, — сказав він. — мені слід було зрушити вбік.