Розділ «- 16 -»

— Добре. Ще які-небудь поради ти йому давав?

— Я наважився припустити, що він може зауважити молодим джентльменам, що освіта — це отримання, а не витрата. Покійному лордові Бранкастеру дуже подобалося вручати в школах нагороди, і він завжди казав цю фразу.

— І як Ґассі на це зреагував?

— Він сміявся з усього серця, сер.

— Тебе це, напевно, здивувало? Я маю на увазі його безперервну веселість.

— Так, сер.

— Вона дещо дивна як для того, кого ти востаннє бачив пораженцем вищого ґатунку?

— Так, сер.

— Цьому є пояснення, Дживсе. Після того, як ти його бачив востаннє, Ґассі заглядав у чарку. Він п'яний, як ніч.

— Невже, сер?

— Точно кажу. Його нерви не витримали напруги, тож він прокрався до їдальні та почав смоктати з графина як пилосос. Схоже на те, що його паливний бак залитий віскі. Думаю, він випив майже все, що було в графині. Боже, Дживсе, пощастило нам, що він хоч той сік апельсиновий не випив.

— Надзвичайно пощастило, сер.

Я подивився на графин. Портрет дядька Тома впав, тож посудину нічому було більше ховати, і Ґассі не міг його не побачити… На щастя, всередині було вже пусто.

— Дозвольте зауважити, сер, що з вашого боку було дуже передбачливо позбавитися апельсинового соку.

Я витріщився на нього.

— Що? Хіба його не ти вилив?

— Ні, сер.

— Дживсе, це треба прояснити. Ти не виливав апельсиновий сік?

— Ні, сер. Зайшовши в кімнату та побачивши, що графин пустий, я припустив, що це зробили ви.

Ми перелякано дивилися один на одного. В обох головах була одна думка.