Розділ «- 16 -»

Він вийшов із кімнати, а я відкрутив кришку фляги та вилив у графин частину її вмісту. Щойно зробивши це, я почув за дверима чиїсь кроки. Ледве я встиг сховати графин за фотографією дядька Тома на камінній полиці, аж двері відчинилися, і зайшов Ґассі, вистрибуючи, наче циркова кобила.

— Привіт, Берті! — сказав він. — Привіт, привіт, привіт і ще раз привіт! Який чудовий цей світ, Берті. Один з найкращих серед тих, що я знаю.

Я дивився на нього, не в змозі нічого сказати. Ми, Вустери, все ловимо на льоту, тож я одразу збагнув, що щось трапилося.

Адже я вам розповів, що він ходив по колу. Я описав нашу розмову на газоні. І якщо я зобразив ту сцену хоч трохи зрозуміло, у вас мав залишитися образ Фінк-Ноттла на межі нервового припадку: ноги підкошуються, йому дуже млосно, а від страху він постійно хапається за вилоги свого піджака. Одним словом, поразник. Під час тієї розмови Ґассі виявляв усі ознаки переляканого на смерть.

Але той Ґассі, що стояв зараз переді мною, був геть інший. З кожної його пори сочилася самовпевненість. Його обличчя розрум'янилося, в очах був веселий блиск, на губах хуліганська посмішка. А коли він дружньо ляснув мене по спині швидше, ніж я встиг відхилитися, мене наче осел хвицнув.

— Що ж, Берті, — сказав він весело, як безтурботна пташка, — тобі буде приємно дізнатися, що ти мав рацію. Твою теорію перевірено, вона виявилася правильною. Я почуваюся бойовим півнем.

Мій мозок зупинився. Я все зрозумів.

— Ти що, випив?

— Так. Згідно з твоєю порадою. Бридка гидота. На ліки схожа. Ще й горло дере, а спрага після неї просто пекельна. Як може хтось вживати це так, як ти, для задоволення — гадки не маю. Втім, не можу не визнати, що організм воно стимулює. Я міг би зараз тигра вкусити.

— Що ти пив?

— Віскі. Принаймні, так було написано на графині, а в мене немає причин припускати, що така жінка, як твоя тітка — непохитна британська аристократка — навмисно дуритиме людей. Якщо вона написала на графині «Віскі», то я вважаю, що цьому треба вірити.

— Віскі з содовою? Ти зробив найкращий вибір.

— З содовою? — задумливо запитав Ґассі. — Так і знав, що забув про щось.

— Ти не додавав содову?

— Мені це не спало на думку. Я просто прокрався до їдальні та хильнув з графина.

— Скільки?

— Близько десяти ковтків. Можливо, дванадцять. Або чотирнадцять. Скажімо, шістнадцять середніх ковтків. Боже, як же пити хочеться!

Він підійшов до рукомийника та жадібно випив з пляшки з водою. Я непомітно подивився на фотографію дядька Тома за його спиною. Вперше відтоді, як вона ввійшла в моє життя, я радів, що вона така велика. Вона добре ховала свій секрет. Якщо б Ґассі побачив той графин з соком, я б не встиг його зупинити.

— Що ж, я радий, що ти почуваєшся більш рішучим, — сказав я.

Він життєрадісно рушив від рукомийника та спробував ще раз ляснути мене по спині. Збитий с пантелику моїми спритними кроками вбік, він упав на ліжко, а потім сів на ньому.