Розділ «- 16 -»

— Рішучості? Хіба я не казав, що можу тигра вкусити?

— Казав.

— Навіть двох тигрів! Я можу в сталевих дверях діри прогризати. Яким же бовдуром я, напевно, здавався тобі в садку. Ти, напевно, потайки сміявся з мене.

— Ні, ні.

— Так, — наполягав Ґассі. — І я тебе не виню. Я не можу навіть уявити, чому я так переймався через таку дурницю, як вручення призів у бридкій маленькій сільський школі? А ти можеш це уявити, Берті?

— Ні.

— Я теж не можу. Нема в цьому нічого такого. Я просто підіймусь на сцену, скажу кілька вдячних слів, вручу маленьким покидькам їхні нагороди та спущусь, усіма обожнюваний. І від початку до кінця жодної небезпеки порвати штани. Ну чого взагалі штани мають розірватися? Я навіть уявити не можу. Ти можеш уявити?

— Ні.

— І я теж. Я буду бунтарем. Я знаю, що там потрібно — проста, чоловіча, оптимістична промова від щирого серця. Від цього серця, — сказав Ґассі, плескаючи себе по грудях. — Навіть не знаю, чого це я так нервував вранці? Хіба буває щось легше, ніж роздати кільком брудним дітлахам якісь книги? І тим не менш, з якоїсь причини я дещо нервував, але тепер зі мною все добре, Берті — добре, добре, добре — і я це кажу тобі як старому другові. Бо ось ким ти є, коли стало все зрозуміло — старим другом. Здається, я ніколи не зустрічав старішого друга. Ти давно вже мій старий друг, Берті?

— О, вже багато років.

— Уявляєш! Втім, звісно, мав бути час, коли ти був новим другом… О, це гонг до обіду! Ходімо, старий друже, — він схопився з ліжка як блоха та пішов до дверей.

Я пішов слід за ним, глибоко замислившись. Те, що трапилося, можна була вважати удачею. Бо я хотів отримати рішучого Фінк-Ноттла — взагалі-то, всі мої плани мали за мету рішучого Фінк-Ноттла — але я замислився, чи не був Фінк-Ноттл, який ковзає поруччями вниз, дещицю занадто рішучий? Мені здавалося, що в нього такий настрій, що він може почати жбурляти в когось під час обіду хлібом.

Але на щастя загальний смуток навколо нього стримував його поведінку за столом. Для того, щоб пустувати в такій компанії, треба було нализатися значно сильніше. Я казав Бассет, що в Брінклі Корт є серця, якім боляче, але тепер усе йшло до того, що мало стати боляче ще й животам. Анатоль, як я дізнався, залишився в ліжку, бо нездужав, тож їжу, яку ми споживали, приготувала служниця — найгірша кулінарка з усіх, хто хоч раз брав у руки сковороду.

Це додалось до всіх попередніх проблем, і за столом панувало одностайне мовчання — можна навіть сказати «урочисте» — яке не був готовий порушити навіть Ґассі. Отже, якщо не рахувати одного куплету, який він заспівав, сніданок не був відмічений нічим непристойним, і коли ми закінчили, тітка Делія наказала нам гарно вбратися та прибути в Маркет Снодсбері не пізніше, як о пів на четверту. Це залишало мені достатньо часу на те, щоб викурити в тіні альтанки біля ставка одну чи дві сигарети, після чого я повернувся до своєї кімнати приблизно о третій.

Дживс працював — начищав капелюх. Я почав був розповідати йому про останні новини в справі Ґассі, але він перебив мене зауваженням про те, що суб'єкт моєї розповіді щойно навідувався до моєї спальні.

— Містер Фінк-Ноттл сидів тут, коли я прийшов, щоб приготувати ваш одяг, сер.

— Серйозно, Дживсе? Ґассі був тут?

— Так, сер. Він пішов лише кілька хвилин тому. Він поїхав до школи у великому автомобілі разом із містером і місіс Треверс.

— Ти розповів йому анекдот про двох ірландців?

— Так, сер. Він сміявся з усього серця.