Розділ «- 11 -»

— Дуже дивно.

— Чому дивно?

— Вона не могла не помітити, що ти втратив апетит.

Він хрипко гримнув, неначе мав проблеми з гландами душі:

— Втратив апетит?! Я пустий, як Великий Каньйон!

— Тримайся, Таппі! Подумай про Ганді.

— А що з Ганді?

— Він упродовж багатьох років майже не їв.

— Я теж. Принаймні, таке в мене відчуття. Ганді… теж мені, вигадав.

Я зрозумів, що тему Ганді краще облишити. Я повернувся до того, з чого почав:

— Вона, напевно, шукає тебе саме зараз.

— Хто? Анджела?

— Так. Вона не могла не помітити твою велику самопожертву.

— Думаю, ця тупиця взагалі нічого не помітила. Готовий битися об заклад, що вона анічогісінько не побачила.

— Ну ж бо, Таппі, — переконував я, — що за меланхолія? Не будь таким песимістом. Вона не могла не помітити, що ти відмовився від nonnettes de poulet Agnès Sorel. Це була просто сенсаційна заява, помітна як слон посеред хати. А ті cèpes à la Rossini…

Він хрипко закричав:

— Припини це, Берті! Ти думаєш, мене з мармуру зроблено? Мало мені було того, що я сидів і дивився, як одна з найкращих вечерь Анатоля минає мене, страва за стравою, так ти ще й нахвалюватимеш її? Не нагадуй мені про ті nonnettes! Я цього не витримаю.

Я спробував його підбадьорити та втішити.

— Будь хоробрим, Таппі. Зосередь думки на тому м'ясному пирозі, що чекає на тебе в коморі. Як написано в Біблії, «а радість на ранок!»

— Ото ж бо, що на ранок! А зараз лише пів на десяту вечора. Тобі обов'язково треба було згадати про пиріг? Саме тоді, коли я намагався про нього не думати!