Розділ «- 11 -»

— Гм.

Я не був певний, що мені це подобалося. Дівчина, в серці якої відновилася любов, не піде спати, жаліючись на головний біль, ставши свідком того, як самотній коханий сенсаційно відмовляється від їжі. Така дівчина нікуди не йде, а кидає на нього короткий, повний каяття погляд з-під опущених вій та взагалі намагається натякнути йому, що якщо він хоче сісти за стіл переговорів і спробувати знайти спільну мову, то вона згодна. Так, безумовно, це лягання спати дещо стурбувало мене.

— Спати пішла? — задумливо пробурмотів я.

— А навіщо вона тобі?

— Думав, що вона погодиться прогулятися та поговорити.

— Ти збираєшся гуляти? — з раптовою зацікавленістю запитала тітка Делія. — Де саме?

— Ну, то тут, то там.

— А чи не міг би ти в такому разі дещо зробити для мене?

— Так, авжеж.

— Це тебе не надовго затримає. Ти знаєш ту доріжку, що йде повз теплицю на город? Якщо йти нею далі, дійдеш до ставка.

— Так, я знаю.

— Будь ласкавий, візьми шматок міцної мотузки або шнура, дійди тією доріжкою до ставка…

— До ставка? Добре.

— Подивись там навколо, знайди великий важкий камінь. Або ж велику цеглину, її має вистачити.

— Зрозуміло, — сказав я, хоча нічого не розумів, а досі був спантеличений. — Камінь або цеглину. Так. І що далі?

— А далі, — сказала родичка, — будь слухняним хлопчиком, прив'яжи той камінь до мотузки, повісь собі на шию, стрибни в ставок і втопися. Через кілька днів я накажу, щоб тебе витягли та поховали, бо мені потрібно потанцювати на твоїй могилі.

Це спантеличило мене ще сильніше. І не тільки спантеличило, а ще й образило. Колись я читав книгу, в якій одна дівчина «раптово вибігла з кімнати, боячись залишатися, бо з її уст могли пролунати жахливі речі; вона вирішила, що більше не залишатиметься в цьому домі й не терпітиме образи та байдужість». Я почувався приблизно так само.

Але потім я нагадав собі, що до жінки, яка містить у собі лише півложки супу, треба ставитися з терпінням, тому стримав образливий дотеп, що вертівся в мене на язиці.

— Що це означає? — лагідно запитав я. — Таке враження, що ти незадоволена Бертрамом.

— Незадоволена?!