Розділ дев’ятий Другий порив вітру

— Ви не зустріли ніяких слідів діяльності людини?

— Ми зустріли лиш воду, що залишилася після періоду проливних дощів. — Гордон був явно розчарований. — Уявляю собі, що там робиться в дощ. Всередині шумлять потоки, і гора нагадує тоді величезну коновку. Якщо і був тут колись якийсь храм, з нього мало що залишилося. Але я дуже сумніваюся, щоб тут міг існувати храм. Крітяни мали добрих архітекторів і розвинену інженерну науку. Не завезли б свою богиню до такого ненадійного вологого житла.

Спостереження Мері Сандерс і професора не відрізнялися від двох попередніх звітів. Гора була мокра, вона складалася, як вияснив професор, з вапняка, який був колись виштовхнутий понад морські хвилі і з того часу мільйони років руйнується атаками моря і дощової води.

— Це не буде легкою справою, якщо нам не вдасться виробити метод дослідження, який дозволить нам уникнути непотрібних зусиль, — закінчив Лі. — Боюся, що без допомоги щасливого випадку ми можемо весь час нашого перебування на острові затратити на дослідження тих гротів і коридорів по методу проб і помилок. А гротів тут набагато більше, ніж це здається на перший погляд. Зрештою, щасливі випадки трапляються тоді, коли розроблена ефективна методика досліджень. Але для порядку давайте ще послухаємо, що бачили Кароліна і містер…

Професор не встиг закінчити, бо з боку моря знов почувся високий виючий звук. Вікна в бараці затремтіли, по даху прокотився глибокий стогін, і все затихло.

— Що це таке? — Памела зірвалася з місця.

— Вітер, — Джо також встав і підійшов до вікна. — То вже другий удар.

Подих бурі і цього разу проминув так же швидко, як і з’явився. Професор махнув рукою з таким виглядом, ніби він відганяв від себе надоїдливу муху. Було видно, що вітер цікавив його лише настільки, наскільки він порушував плин його думок. Джо повернувся спиною до вікна і, запалюючи сигарету, помітив, що Лі заглядає в блокнот Памели.

— Найгірше, що в нашій експедиції немає досвідчених спелеологів, які зуміли б за відносно короткий час дослідити багато печер, як вертикальних, так і залитих водою. Без цього нам буде складно зорієнтуватися в цьому лабіринті. — Він легенько вдарив відкритою долонею по блокноті і посміхнувся, побачивши, як при його словах Кароліна відкрила рот. — Зараз, моя дитинко. Я знаю, що ти хочеш сказати. Я також схиляюся до висновку, що такий острів, як Керос, міг бути признаний тисячі років тому за справжній лабіринт. У нас є папірус Перімоса, напевно, автентичний, а інформація, що міститься в ньому, все більше видається нам правдоподібною. Звичайно, я не знаю, чи ми відшукаємо Богиню Лабіринту. Я не знаю, чи вона вціліла, чи вціліло місце, де вона перебувала. Все могло завалитися, і в такому разі її статуя спочиває тепер під тисячами тонн скель. Могло її тут ніколи не бути. Але відступати нам не можна.

Професор знов обірвав, бо до їдальні зайшов Елефторіос Смитракіс.

— Як там погода? — запитав Меллоу.

— За дві-три години тут почнеться справжній вітер. — Грек роззирнувся. — А де той джентельмен, котрий пішов ловити рибу?

— Боже! — скрикнула Мері. — Де Саймон?

Памела Гордон підняла голову і мовчки подивилася на Смитракіса.

— Не переживайте, — черговий з маяка швидко повернувся і пішов до виходу. — Рибалки ніколи не бувають пунктуальними. — Він посміхнувся, але при цьому пішов ще швидше.

Всі встали і підійшли до вікон. Грек швидко біг впоперек острова. Він добіг до берега, зупинився на краю і почав дивитися вниз. Нарешті повернувся до бараку, махнув головою і, не будучи певним, що його зрозуміли, широко розвів руки і декілька разів повільно опустив їх жестом, який означав: «Не хвилюйтеся, він там». Потім Смитракіс зник за краєм прірви.

— Все в порядку, — професор відвернувся від вікна. — Про що ми говорили? Ага, про наші шанси. Отже…

Джо подивився краєм ока на Памелу Гордон, що дуже прямо стояла біля свого чоловіка. Може він і помилявся, але йому здалося, що її обличчя помітно поблідло під свіжим загаром.

— Гей! — долетів до них з боку берега слабкий крик, заглушений сильним монотонним гулом хвиль. Карузерс вибрався на край прірви, зразу за ним з’явився Смитракіс. Коли вони порівнялися, грек подав англійцеві якийсь продовгуватий предмет.

— Гей!