Розділ третій «Керос, мадам…»

— Що ж… — Браун легко здвигнув плечима. — На детальних морських картах, як ви бачите, зображена лиш темна крапка, Тут розходиться про прозорість, бо дуже багато написів затемнює зображення, а крапок таких тут десятки. Кожна скеля, що стирчить з моря, не може мати своєї власної назви. Італійці пронумерували острови і не турбувалися, щоб їх охрестити. Лиш недавно греки, перебравши острови, повернули ряд назв навіть дуже маленьким острівцям, і найновіші морські карти, видані ними, беруть уже ті назви до уваги. Острів і далі негостинний, але має пристань і маяк, де повинен хтось безперервно чергувати. Напевно має якусь назву… Очевидно, буде називатися так, як його традиційно звуть місцеві рибалки, що завжди дають імена всім орієнтирам. Якщо хочете, я можу подивитися у себе…

— Ми будемо дуже вдячні! — сказала Кароліна і посміхнулася до нього з таким виглядом, що Джо, щоб подавити сміх, швидко додав:

— Звичайно, після того, що ви сказали, наші шанси знайти острівець значно зменшилися. Трудно собі уявити, щоб морський народ, яким були крітяни, вибрав собі для святині своєї головної богині місце, куди не може пристати жоден корабель. Але ми зобов’язані вияснити все, що вдасться…

— Так, напевно. — Капітан звернувся до свого начальника: — Дозвольте, сер, піти і подивитися.

— Звичайно, будь ласка.

Браун клацнув каблуками і вийшов з кімнати, тихо зачинивши за собою двері.

— Мені дуже шкода, що ми були змушені трохи вас розчарувати, міс, — сказав віце-адмірал Кароліні. — Але боюся, що назва легендарного Кероса вже давно забута і…

Задзвонив телефон. Господар взяв трубку.

— Голінзгед слухає… так. Я слухаю, капітане. Що?. Так, розумію… Дуже дякую…

Поклав трубку і звернувся до Алекса.

— Так. Греки й справді охрестили острівець п’ять років тому, опираючись на назву, яку дали йому рибалки. І називається він — Керос.

— Керос? — Кароліна замахала головою, так ніби хотіла остаточно позбутися сну. — Як то, Керос?

Віце-адмірал розвів руками.

— Сподіваюся, що така назва найбільше підходить вам з усіх, які вдалося б видумати, чи не так?

І безтурботно посміхнувся.