Розділ третій «Керос, мадам…»

— Будь ласка, будь ласка, прошу сідати, — сказав він з легким сумнівом, поклонившись Кароліні.

— Ми просимо вибачити нас за це несподіване вторгнення, — на обличчі Алекса не було її сліду посмішки, — але справа здається нам дуже важливою, а ви, сер, являєтеся єдиною людиною в Лондоні, яка може нам допомогти. Присутня тут міс Бекон репрезентує Інститут Археології, і як ви можете побачити з її одягу, приїхала сюди зі мною прямо з місця роботи…

Не звертаючи уваги на повний вдячності погляд Кароліни, Джо провадив далі:

— Отже справа виглядає нам настільки складною, як, скажімо прочитання шифру. Ідеться про острів…

— Про острів? — Віце-адмірал оживився. — Звичайно, якщо тільки зможемо допомогти. Острови, — посміхнувся він — то до певної міри наш фах, один з наших фахів…

— Так, — сказав Джо. — Але ми прийшли сюди, щоб ви, сер, відкрили для нас острів, про який ми знаємо, що він існує, але не знаємо точно, де знаходиться і як називається!

— То дрібниці! — Голінзгед щиро засміявся. — Добре, що ви принаймні, знаєте, що він існує!

— І того точно не знаємо…

Джо коротко обрисував ситуацію В міру того як оповідання наближалося до кінця, адмірал ставав усе серйознішим, Коли Алекс закінчив, він сказав:

— То дуже… гм… дуже цікаво. Я знаю лиш одного чоловіка, що може нам допомогти. Зараз дізнаюся, чи він на місці. — Адмірал підняв трубку і спитав: — Капітан Браун у себе? — Почекав деякий час. — Нехай зайде до мене… Так, негайно. — Поклав трубку і звернувся до Алекса: — Зараз прийде. Капітан Браун знає східну частину Середземного моря краще, ніж деякі люди знають свою квартиру. Знає все про острови, і не лише про ті, що знаходяться над водою, але й ті, що колись існували, про ті, що повільно ростуть, хоч вони ще знаходяться під водою.

В цей момент в двері постукали, і в кабінет зайшов капітан Браун. Після короткого знайомства адмірал розказав йому про причину візиту. Капітан, який, як оцінила Кароліна, набагато більше нагадував морського вовка, ніж його пристойний шеф, тому що був міцним, загорілим мужчиною з коротким сивим чубом, а до кабінету він зайшов характерним розгойданим морським кроком, задумався дуже ненадовго.

— Дані, які ви подали, сер, досить докладні і, здається, достатні, щоби знайти положення того острівця, — капітан говорив без сліду іронії. Він нахилився над великою полотняною картою східної частини Середземного моря, добутою з темної дубової шафи, що займала цілу стіну кабінету. — Той моряк плив проти «зірки моряків», тобто більш-менш з півдня на північ, поскільки мова йде, очевидно, про Полярну зірку. Якщо він плив до Візантія, нинішнього Стамбула, то ми можемо прийняти з великою вірогідністю, що плив він з Єгипту, як ви і припускаєте, хоча тоді він не мав би Полярної зірки прямо перед дзьобом корабля, а трошки зліва… Але в старих морських текстах напрямки подаються досить приблизно, а в нашому випадку відхилення незначне…

Капітан замовк і повільно почав пересувати пальцем по гіпотетичному морському шляху, яким міг плисти багато століть тому моряк Перімос.

— Чи… чи є на цьому шляху острови, які відповідають нашому описові? — тихо спитала Кароліна, стараючись говорити якнайспокійніше.

— Таких островів маємо там щонайменше декілька. — Браун зморщив брови. — Весь цей простір усіяний скелястими острівцями, які, як правило, зображені білою фарбою. — Він підняв голову. — Покажіть мені ще раз текст, будь ласка.

Капітан Браун взяв до рук листок машинопису, на якому був англійський переклад папіруса і почав повільно читати. Потім різко відклав текст.

— Здається знайшов! В ті часи проти вітру можна було плисти тільки на веслах. А то було неможливо, якщо екіпаж заснув. В такому разі Перімос, пливучи з півдня на північ з допомогою паруса, мусив користуватися течією, що омиває острів з півночі на південь, якщо хотів обплисти навколо нього. Інакше він не зміг би виконати цього маневру сам, без допомоги веслярів. На його шляху є тільки одне місце, яке відповідає нашому описові саме в цьому аспекті. Завдяки формі морського дна течія робить там майже замкнуту петлю навколо острова, і Перімос міг повести корабель, не прикладаючи ніяких зусиль, а потім знов дати йому можливість попасти під попутній вітер. — Капітан замовк і покрутив головою. — Але мова іде про якусь давню велику святиню, правда? Боюся, що це виключено. Місце абсолютно голе, позбавлене рослинності, і що є найважливішим, донедавна на ньому не було ніякої природної пристані. Цілий той острів — то просто-напросто недоступна стрімка гора з майже вертикальними стінами, що виринає з-поза гряди гострих скель, на яких море піниться і гримить навіть за найспокійнішої погоди. Один схил гори опадає на плоску скелясту платформу по кілька сот кроків в довжину і ширину, що також обривається в море майже вертикальними стінами. Ніколи там ніхто не жив і не вірю, щоб тисячі років тому хтось міг висадитися на острові. А якби, як він тут пише, хтось туди випадково вибрався, то не мусив би падати в безодню, а попросту помер би з голоду, бо на острові нічого не росте і немає нічого живого крім, хіба, птахів.

— Ви сказали що донедавна на острівці не було природної пристані? — Кароліна нахилилася над картою, але й далі дивилася на капітана.

— Так, — Браун кивнув головою. — Перед другою світовою війною острівець належав Італії. Після війни, як і решта Додеканесу, був повернений Греції. Під час абісинської війни італійці видовбали в одному, захищеному від хвиль, місці берега штучну пристань і сходи, що ведуть на платформу, де збудували барак для невеличкого гарнізону, завданням якого, найімовірніше, було спостереження за діями британського флоту. Гарнізон мав радіостанцію. Врешті греки використали ту пристань і встановили на острові невеликий маяк. Рух кораблів по Середземному морі так пожвавився, що це стало необхідним, хоч острівець і не лежить на якомусь з морських шляхів. Східна частина Середземного моря роїться від таких більших і менших скель, що виростають з моря. Деякі, на яких є укриті чи відкриті пристані, були в стародавні часи і за середньовіччя піратськими криївками, Що ще можна додати. Хіба одне: на острові є ряд печер. Знаємо про них не тому, що ті печери мали колись яке-небудь значення для мореплавства чи історії колонізації Середземного моря. Просто від певного часу всякого роду гроти і печери реєструються нашим урядом як природні укриття і пункти опору на випадок… — Розвів руками. — Самі розумієте, правда?

— Звичайно, — Джо кивнув головою. — Але стратегічні проблеми не можуть нас цікавити.