Розділ перший «То дивовижна історія, Джо!»

— І ще одне, сер…

Джо обернувся. Гігінс далі стояв у дверях.

— Так? Слухаю? Грінки не мусять бути аж так гарячі, Уже йду.

— Я хотів лиш сказати, що півгодини тому дзвонила міс Бекон і…

Джо різко випрямився.

— Що таке?! А я дізнаюся про це щойно тепер?!

— Бо міс Бекон заборонила мені відривати вас від роботи. Вона просила сказати вам про те, що вона дзвонила, лиш тоді, коли ви закінчите працювати, і…

— О, Боже, працювати! — Алекс махнув рукою. — Що ще сказала міс Бекон?

— Просила подзвонити, коли у вас знайдеться хвилина часу, і…

Гігінс не встиг докінчити, бо Джо без слова проминув його, перейшов коридором до холу, де на старій масивній скрині знаходився телефонний апарат.

Пальцем, забрудненим стрічкою для друкарської машинки, котру він міняв по опівночі, Джо швидко накрутив номер. Чекав, слухаючи вдалині звук сигналу і нетерпляче вистукуючи пальцями по шершавому віку скрині.

— Кароліна Бекон слухає…

Голос дівчини був свіжий і дзвінкий. Алекс з заздрістю подумав про нічні години, які вона провела в своєму ліжку, в той час як він в поті чола описував обставини одного з безглуздих, майже досконалих, відкритих ним же вбивств.

— То я, маленька, але дуже розумна панно. Гігінс сказав, що ти дзвонила. Я не міг в це повірити, тому дзвоню сам.

— Так. Я дзвонила. Я закінчила! Тепер я вільна, як птах! Ти вже поснідав?

— Ні. Гігінс був настільки необережним що трохи заскоро сказав мені про твій дзвінок.

В трубці пролунав свіжий, безтурботний, майже дитячий сміх.

— В такому разі, якщо Гігінс дозволить і якщо ти маєш бажання, то може поснідаємо разом?

— Прекрасно, а твій папірус?

— Я закінчила розшифровувати його півгодини тому. Встала з-за столу, підійшла до телефону і подзвонила до тебе.