Розділ дев’ятнадцятий «Напевно, залишуся…»

— Признатися, я довго думав над двома питаннями: навіщо, ідучи ловити рибу, Карузерс взяв ліхтарик, і що він шукав у гроті, вхід до якого йому відкрив відплив? Я думаю, що ми його недооцінили. Він був здібним і дуже амбітним. Він припускав що крітяни, будучи морським народом, повинні були використати море як безпосередній вхід до свого святилища. Тому він і взяв з собою на всякий випадок ліхтарик і тому, побачивши під водою вхід до гроту, вирішив його дослідити. В перший момент по відкритті храму він хотів поділитися новиною з усіма. Але потім прийшла інша думка…

Джо завагався.

— Карузерс не забув, що колись він користувався прихильністю місіс Гордон. Щиро кажучи, він не сумнівався, що все залишилося по-старому. Коли б він міг позбутися Гордона, стаючи одночасно власником його багатства, яке дозволило б йому пізніше організувати власну експедицію на Керос, він став би одним з найзнаменитіших археологів наших часів. Він зрозумів це, як тільки кинув оком в глибину печери і побачив величезний храм з тисячами статуеток і величезною кількістю посуду. Мені здається, що коли він йшов назад, у нього вже був готовий план. Він ще не знав, як він уб'є Гордона. На допомогу прийшов ураган і випадок. Карузерс не встояв. Він умів думати дуже швидко, навіть блискавично, але при цьому допускався помилок. Вбивши Гордона, він повернувся до їдальні. Знав, що рано чи пізно ми підемо шукати Гордона на пристань. Цей момент він і хотів використати. Але тільки повернувшись по линви, Карузерс усвідомив, що вся поверхня острова освітлюється прожектором з маяка. Він не міг віднести труп на берег і кинути його в море, бо його міг побачити Смитракіс, що сидів на маяку, а крім того, ніхто крім мене не зійшов вниз, всі знаходилися на краю площини, яку йому треба було пересікти. Якби хто-небудь оглянувся, він побачив би Карузерса з трупом на плечах. А час не ждав. Треба було позбутися трупа. Залишилася дорога до найближчої печери, куди не досягало світло маяка. Карузерс побіг до печери і поклав там тіло. Але тепер його початковий план мінявся, Гордон ставав уже не жертвою нещасливого випадку, а жертвою вбивства. Карузерс не знав, що тепер робити. Виносячи труп, він згадав, що в нього в кімнаті є статуетка Богині Лабіринту. Треба було її позбутися. Тоді він вклав статуетку в руки Гордона. Вона була свідченням того, що Карузерс не може бути вбивцею. Адже він не ходив з нами до печер.

Пізніше, вночі, Карузерс пригадав недокурки, які він бачив у зовнішньому гроті. Смитракіс знав про грот, а я ходив і збирав інформацію. Я міг знайти вхід так само легко, як і він. Міркування Карузерса були тепер простими: якщо Смитракіс загине, ніхто ніколи не дізнається, що існує наполовину залитий грот з боку моря, а в ньому вхід до храму Богині Лабіринту. Вхід до гроту був геніально замаскований Природою. Але Смитракіс знав про нього. І якби розказав про нього мені, і якби ми випадково попали до храму, Карузерс став би єдиним, на кого впала би підозра. Можливо, він також пригадав, що в печері залишилися його сліди. От тоді він вбив другу людину і заспокоївся… на декілька годин. Оце і все.

Запала тиша.

— Вертоліт! — раптом сказав Меллоу. — Іде на посадку.

— Напевно, ви полетите зараз? — тихо сказав професор. — Нічого дивного: все це було жахливо. Мері і Памела теж відлітають.

— А ви? — запитав Джо.

— Я залишуся тут. Мені потрібна праця, дуже потрібна. Кароліна і Меллоу теж хочуть залишитися зі мною.

— Ну то і я, напевно, залишусь. — Джо посміхнувся. — Бачите, професоре, я справді її люблю, і хоч той, хто змутив сон Богині Лабіринту, впав уже в безодню, я хотів би бути тут, якщо в цієї античної дами знов зіпсується настрій.