Розділ сімнадцятий Сліди босих ніг

— Так? — Кароліна схилила голову. — Бідний грек. Був такий молодий. Якби я не прочитала той папірус, ми б сюди не приїхали, і він був би живим.

— Такі міркування не мають сенсу. Ти знаєш про це так само добре, як і я. Ходімо по слідах цього чоловіка. Бачиш? Ось він підійшов до вівтаря, напевно приглядався до богині. Ось він повернувся. Пішов сюди. А ось тут ми маємо доказ, звідки взялася статуетка в руках Гордона.

Джо показав рукою. Серед безлічі статуеток, що стояли одна біля одної, на краю виднілося пусте місце, а перед ним сліди ніг босої людини.

— Він зупинився тут, взяв статуетку, а потім пішов в отому напрямку: один слід, другий, ліва нога, права. Бачиш? Іде, не затримуючись, майже прямо…

— Тут він повернув, — сказала Кароліна.

Сліди наблизилися до стіни, покритої рештками фресок, майже понищених вологою. З цього місця відтиски ніг вели вглиб святині. Пішли за ними і скоро прийшли на те саме місце, в якому побачили перші сліди. Поруч із слідами босих ніг виразно виднілися їх власні.

Вони пішли далі і знов прийшли до стіни.

— Зник, чи що? — сказала Кароліна і нахилилася, вивчаючи при світлі ліхтарика поверхню стіни. — Джо!

— Слухаю, — він нахилився.

— Знов та сама історія. Замаскований перехід!

Очевидно, колись в скелі не було й найменшої щілини. Але час і вода зробили своє. В моноліті стіни печери чітко виднівся рівний прямокутник. Джо надавив плечем. Кам’яний блок легко піддався і повернувся навколо своєї осі, відкриваючи темний отвір. Одночасно з темряви долинув шум моря.

Алекс подивився на годинник. Потім, давши Кароліні знак залишитися на місці, зайшов.

Він знаходився в найвищому пункті невеличкої кам'яної комірки. Вона плавно опускалася і закінчувалася отвором низького тунелю, в якому хлюпала вода. Здалеку долинав голос хвиль, виразний, хоч і приглушений.

Джо оглянувся навкруги. Грот був відносно сухим, підлога була покрита сипучим світлим піском. Тут теж були сліди босих людських ніг. Але увагу Алекса привернули не вони.

Він нахилився і підняв недокурок. Недалеко лежав другий, далі — третій. Обгорілий сірник, який лежить тут вже давно, другий, третій, четвертий…

Джо випрямився і направив світло ліхтарика на недокурки. На всіх виднівся грецький напис: «УІ Сорта».

Він витягнув носовичок, повільно поскладав на нього недокурки і сірники. Заховав усе в кишеню.

— Чому ти мовчиш? — запитала Кароліна.

— Секундочку… — Він постояв ще трохи, розглядаючись і прислухаючись. Тоді приклав долоню до лоба і потер його. — Отже, все було так! — сказав він тихо. — Все було так. Але яким чином?.. — Він замовк.

Коли Джо з’явився в переході, що вів до храму Богині Лабіринту, Кароліна, що вміла читати на його обличчі, навіть при непевному світлі ліхтариків помітила, що сталося щось важливе.