Розділ тринадцятий Статуетка Богині Лабіринту

— Ні, — Меллоу випрямився і похитав головою. — Містер Лі визначив усе дуже точно. Можна, хіба додати, що статуетка, найімовірніше, походить з храму, зроблена з фаянсу приблизно в XVIII–XVII століттях до нашої ери. На це вказує ряд даних, як тих, що відносяться до деталей костюма, так і тих, що відносяться до техніки виконання виробу. Подібні статуетки були викопані в Кносі і в Піскокефалії. Майже ідентична статуетка є в музеї Фітцвільямса в Кембріджі.

— Вона справді автентична?

Джо майже зітхнув коли почув відповідь, якої, зрештою, вже чекав.

— Я переконаний в її автентичності, — Меллоу глянув на професора. — Звичайно, можна провести більш точне дослідження. Але жоден фальсифікат попросту не міг би так виглядати.

Гуго Лі покивав головою.

— Я думаю так само. Ця статуетка зроблена три з половиною тисячі років тому. Вона справжня Щодо цього в мене нема жодних сумнівів.

— Дуже вам дякую.

Джо загорнув статуетку в носовичок і обережно поніс її до своєї кімнати. По дорозі він напружено думав. Ще раз блискавично прокрутив у пам’яті весь сьогоднішній день, шукаючи там точок опори для своєї теорії. Але не знайшов їх. Потім йому здалося, що знаходить. За цей час він знов повернувся до їдальні.

— Кароліно, — сказав Джо, — я думаю, що всі випили б кави. Чи не могла б ти…

Кароліна мовчки кивнула головою. Мері також встала, і вони обидві заходилися біля розташованої в кутку їдальні кухоньки, що складалася з двох бензинових горілок і переносної конструкції.

Джо сів.

— Я прошу пробачення, — сказав він, — але тепер я хотів би, щоб кожен з вас по черзі попробував відновити в пам’яті якнайдетальніше, що ви робили сьогодні після прибуття на острів аж до мого приїзду.

Карузерс і Меллоу швидко переглянулися. Навіть професор підняв голову.

— Ви вважаєте, що те, що ми робили за багато годин до… до того страшного випадку, може мали якесь значення? Бо якщо ні… — він втомлено зажмурив очі.— Втім, я сподіваюся, що ви робите лиш те, що необхідно. Якщо говорити про мене, то з моменту висадки…

— Я ще раз прошу пробачення, — Джо підняв руку, обриваючи професора. — Ще одне запитання. О котрій годині висадилися на острів місіс і містер Гордони і о котрій — всі решта члени експедиції?

— Ми зійшли на берег о сьомій ранку, а вони припливли приблизно в половині дев’ятої, хоч ми сподівалися, що вони прибудуть сюди на день раніше. Ти пам’ятаєш, коли ви припливли, Памело?

— Ми пришвартувалися о восьмій сорок п’ять, — відповіла Памела тихим змученим голосом, не відриваючи очей від вікна.

— Отже, майже одночасно?

— Так, — Карузерс перший раз приєднався до розмови. — 3 корабля спустили шлюпку, яка підходила до берега два рази: з членами експедиції і з багажем. Пізніше ми почали заносити речі, нам допомагав той молодий грек, який з’явився, коли вигружали на берег ящики. Поки ми зуміли з усим цим впоратися, з’явилася яхта Гордонів. Ми всі стояли на березі, чекаючи, поки вони припливуть. Пізніше ми почали заносити речі до бараку, а позаносивши, влаштували в їдальні ленч. Зразу після ленчу хтось з нас почув шум мотора і закричав: «Вертоліт», а поскільки грекові передали про прибуття вертольота по радіо, то ми всі пішли вас зустрічати. Все це, очевидно, спрощує справу, правда? З самого початку ми були всі разом, зайняті однією роботою.

— І ніхто з вас не відходив, ніхто не ходив на прогулянку, щоб оглянути острівець? Словом, ніхто не віддалявся від інших?