Розділ тринадцятий Статуетка Богині Лабіринту

Він подивився на Алекса з таким виглядом, ніби хотів сказати: «Забираю свої слова назад, бо я поважаю ту людину і зроблю все, що вона хоче, але особисто я вважаю що говорити на цю тему нема смислу».

— Я хочу, щоб ви всі зрозуміли, що містера Роберта Гордона було вбито. Щодо цього у мене немає й найменших сумнівів. А займаюся я злочинами тому, що ненавиджу їх. Це не є для мене забавою. — Джо дивився прямо в очі Меллоу, який приглядався тепер до нього з деяким зацікавленням. — Разом з тим, я збрехав би, якби попробував заперечити, що викриття вбивці завжди приносить мені велике задоволення. Злочин без кари є однією з найбільших несправедливостей в світі. Я хотів би, щоб ви це зрозуміли, містер Меллоу, бо ваше співробітництво буде мені потрібним. Так само, як співробітництво всіх інших. Але якщо ви відмовляєтесь, це ваше право. Ніхто, а менше всього я, не можу вас заставити.

Меллоу відвів погляд.

— Я вже сказав, що допоможу вам.

— Добре. Дякую. В такому разі давайте перейдемо до головного завдання. Моє перше запитання буде спеціальним, відповісти на нього може лише археолог.

Алекс встав і пішов до дверей, відчуваючи на плечах їхні очі. Він зайшов до своєї кімнати. Статуетка лежала так, як він її залишив: на ліжку, акуратно загорнута в носовичок. Джо взяв її і повернувся до їдальні. Коли він клав статуетку на столі, навіть Памела повернула голову. Потім зажмурила очі.

— Будь мужньою, — Мері обняла Памелу за плечі. — Скоро все це скінчиться. Завтра виїдемо звідси, а в Лондоні тобі буде краще, от побачиш.

Памела повільно звільнилася від обіймів Мері. Вона блідо посміхнулася.

— Не турбуйся за мене, люба. Я повинна пройти через це. І я пройду.

Алекс розв’язав хусточку.

— Я хочу знати, чи можна визначити, де досі знаходилася ця статуетка і коли її було видобуто? На жаль, нам не можна до неї торкатися, тому що на ній можуть бути відпечатки пальців.

Меллоу нахилився над столом, потім випрямився і встав.

— В мене є лупа, — сказав Карузерс, витягнув її з кишені і подав Меллоу.

Професор теж нахилився над статуеткою.

— Тут не треба спеціальних досліджень. — Лі протягнув руку. — Дай мені на хвилиночку лупу, Джоне. — Він ще ближче нахилився до статуетки і почав уважно розглядати її.

Джо напружено чекав на його відповідь. Від неї залежало дуже багато. Джо ще не знав, хто вбив Роберта Гордона, але в його мозку почала формуватися версія, майже неймовірна, але одночасно настільки проста, що спочатку він признав її за нонсенс. Але хоч версія була простою, ряд деталей ускладнював її. В логічному ланцюжку доказів бракувало надто багато ланок. І, крім того, все могло бути зовсім по-другому. Одним словом, навколо був повний морок, хоча уже з’явився вдалині слабенький просвіт. Якби, наприклад, виявилося, що статуетка знайдена давно, або що вона — фальшивка, тоді він був би майже впевненим, що його міркування правильні.

— Звичайно, я можу щось випустити з уваги, — сказав професор, і далі уважно розглядаючи поверхню статуетки за допомогою лупи, — але можна майже з впевненістю твердити, що донедавна вона знаходилася в вологому приміщенні, в вертикальній позі, майже наполовину занурена в вологий пісок. Ось тут видно виразну лінію, де волога роз’їла фарбу і навіть, частково, поверхню статуетки. На ній видніються ще не стерті піщинки. Решта статуетки піддавалася дії повітря, але не сонця, бо тут фарба збереглася дуже добре. Що ще? Статуетку було взято звідти дуже недавно, від кількох до кільканадцяти годин, тому, тому що на ній ще є сліди вологи, а також мікроорганізми, що нагадують мох, якими обросла нижня частина статуетки, трохи вище лінії занурення її в пісок. Ти також так думаєш, Джоне?

Він подав Меллоу лупу.

Джо закивав головою. Його теорія розпалася на протязі декількох секунд, але він не відступив.

— Містер Меллоу, — сказав професор Алексові, — є видатним фахівцем в області крітської кераміки і виробів з фаянсу. Він постійно ними займається і знає цю тему краще за мене. Може він зуміє сказати ще щось, що могло би мати для вас значення.