Розділ дванадцятий «Я не можу відійти…»

— Ми знайшли його, — Джо і далі говорив майже спокійно, — неживого.

— Що?! — молодий грек аж привстав над столом. — Не розумію…

— Я кажу, що ми знайшли його мертвого.

— Він… він упав?

— Ні. Ми знайшли його в печері недалеко від бараку. Якщо я не помиляюся, його вбито.

Тільки тепер Джо підняв голову і подивився на співрозмовника. Але обличчя Елефторіоса Смитракіса виражало лише безмежний подив.

— Вбитий…

Більше він не міг нічого сказати. Дивився на Алекса широко відкритими переляканими очима і мовчав.

— Треба повідомити власті. — Джо встав, витягнув пачку сигарет і вгостив грека, який взяв Голд Флейк тремтячими пальцями і поклав на стіл, не помічаючи простягненої Алексом запальнички.

— Що я повинен сказати? — він швидко взяв навушники, одів їх на голову і включив рацію.

— Скажіть їм, що при невияснених обставинах загинув член англійської археологічної експедиції. Підозрюється вбивство. Ми просимо прибути поліцію і британського консула з Іракліону. Ви ж будете розмовляти з Крітом, так?

— Так.

Смигракіс почав визивати базову радіостанцію на своїй співучій мові. Потім замовк. Трохи зачекав і почав щось швидко говорити. Послухав і знов щось сказав, тоді подивився на Алекса.

— Вранці очікується новий сильний вітер. На морі не затихає штормова хвиля. Ні один корабель не зможе підійти до Кероса чи бодай спустити шлюпки. Вертоліт також не зможе приземлитися. Обіцяють прибути завтра після обіду, якщо погода не погіршиться знов. Вранці вони повідомлять, коли можна чекати прибуття представників наших властей.

Джо кивнув головою.

— Попросіть їх повідомити англійського консула. Було б найкраще, якби він прибув з ними.

— Так, сер.

Він знов швидко заговорив у мікрофон.

— Вони підтвердили прийом, сер.

— Дуже дякую. — Джо повільно пішов до дверей і поклав руку на клямку. — Ви тут живете?