Розділ 51

Харрі вже хотів покласти слухавку, але почув сигнал, нові гудки й повідомлення, що виклик переадресований з домашнього номера Льокена. Він зачекав ще сім гудків, але потім здався й подякував дівчині за стійкою зі смішними кісками у вигляді вух Міккі-Мауса за дозвіл скористатися телефоном.

— У нас проблема, — сказав він, повернувшись за столик.

Ліз уже зняла із себе туфлі.

— Це через затори, — відгукнулася вона. — Вічні затори!

— Мій дзвінок був переадресований на його мобільник. Але він і там не відповідає. Мені це не подобається.

— Заспокойся. Що може з ним трапитися в мирному Бангкоку? Напевно він забув свій мобільний удома.

— Я зробив помилку, — сказав Харрі. — Я розповів Брекке, що ми мали зустрітися сьогодні ввечері, і попросив його дізнатися, хто стоїть за фірмою «Еллем Лімітед».

— Що ти зробив? — перепитала Ліз, прибравши ноги зі стола.

Харрі вдарив кулаком по столу так, що підстрибнули кавові чашечки.

— Чорт! Чорт! Я мав помітити його реакцію.

— Реакцію? Але це не гра, Харрі!

— Саме так, не гра! Ми вирішили, що я подзвоню йому після зустрічі й ми домовимося про місце, де ми маємо зустрітися. Я збирався запропонувати йому «Лемон Грасс».

— Ресторан, у якому ми були?

— Поруч, і це менш ризиковано, ніж відправлятися до нього додому. Нас було б троє, як я планував, і ми змогли б улаштувати затримання, схоже на те, коли брали Ву.

— Так ти злякав його, назвавши «Еллем»? — простогнала Ліз.

— Брекке недурний. Він відчуває, коли щось не так. І він перевіряв мене, запросивши свідком на весілля, щоб переконатися, чи не підозрюю я його.

— Базіки ви, чоловіки! — фиркнула Ліз. — Чорт! Харрі, а я вже було подумала, що ти професіонал!

Харрі нічого не відповів. Він розумів, що вона права й він повівся непрофесійно. Ну нащо раптом знадобилося згадувати «Еллем Лімітед»? Він міг би знайти сотню інших приводів для зустрічі. Єнс щось таке говорив про людей, які люблять ризикувати заради самого ризику; напевно, він, Харрі, і є такий гравець, та ще до того ж пафосний, як виражався Брекке. Ні, це не так. У всякому разі, справа не тільки в цьому. Один раз дід пояснив йому, чому ніколи не стріляє в куріпок, коли вони сидять на землі: «Це нечесно».

Може, у цьому причина? Щось на кшталт успадкованого мисливського інстинкту: злякати здобич, щоб потім підстрелити її на льоту, давши їй символічну можливість урятуватися втечею?