Розділ 51

— Так, я зовсім забув, Іваре.

Він відчув гарячий подих біля скроні.

— Треба ж їх чимсь прив’язати до паль у ріці. Я позичу в тебе ці джгути? Ми їх тобі повернемо, слово честі.

Льокен відкрив рот, відчувши, як лопається слизова оболонка від його ревіння. Шкіряні ремені послабшали, і він побачив, що кров заюшила на стіл і рукава сорочки налилися червоним. Протягу від дверей, що ляснули, він не помітив.

Харрі підхопився, почувши легкий стукіт у двері.

Він мимоволі поморщився, побачивши, що це не Льокен, а дівчатко з кісками.

— Ви Халліу селі

Він кивнув.

— Телефон.

— Що я казала? — вигукнула Ліз. — Закладаюся на сто батів, що це через затори.

Харрі пішов за дівчиною в хол, неуважно відзначивши, що в неї таке ж чорне волосся й така ж тонка шия, як у Руни. Він розглядав чорне волосся під кісками. Дівчина з усмішкою обернулася й указала рукою на телефон. Кивнувши, він схопив трубку.

— Так?

— Харрі? Це я.

Харрі відчув, як кров линула йому в голову. Він глибоко вдихнув, щоб голос його звучав спокійно й рівно:

— Де Льокен, Єнсе?

— Івар? Знаєш, він тепер такий зайнятий, що рук не вистачає.

З його тону Харрі зрозумів, що маскарад скінчився, що тепер говорити буде справжній Єнс Брекке, той самий, з яким він спілкувався уперше в його офісі. Тим же глузливим, гордовитим тоном чоловіка, який знає, що виграв, і насолоджується перемогою, перш ніж нанести супротивникові останній нищівний удар. Харрі намагався прорахувати, що могло схилити шальки терезів на користь Брекке.

— Я чекав, що ти подзвониш, Харрі.

Це був голос не зневіреного невдахи, а людини, котра сидить на передньому сидінні, недбало поклавши руку на кермо.

— Добре, ти обігнав мене, Єнсе.