Розділ 51

— Заткнися! — І Ліз змахнула пістолетом, щоб утримати рівновагу.

Харрі нахилився назад, до Ву. Його немов підпирала стіна. На очах у Ліз виступили сльози, голова її впала на груди. Харрі бачив таке колись. У неї серйозний струс мозку. Кепська справа.

— Ліз, послухай мене!

Зашморг знову затягнувся на шиї, і Харрі відчув, як лопнула шкіра на його руці, що втримувала дріт.

— У тебе розширилися зіниці, ти зараз знепритомнієш, Ліз! Послухай! Ти повинна вистрілити, поки не пізно! Ти зараз відключишся, Ліз!

З її губ зірвався якийсь схлип.

— Трясця твоїй матері, Харрі! Я не можу! Я…

Дріт різав руку, як ніж масло. Харрі спробував стиснути кулак, але не зміг: очевидно, передавлений якийсь нерв.

— Ліз! Дивися на мене, Ліз!

Ліз усе кліпала, намагаючись не зводити з нього очей.

— Усе йде чудово, Ліз. Розумієш, чому в армію набирають цих північних китайців? Та в цілому світі не знайти кращої мішені! Дивися на нього, Ліз. Якщо промахнешся, цілячись у мене, ти точно потрапиш у нього!

Вона дивилася на нього, відкривши рот, потім опустила пістолет і зареготала. Харрі намагався затримати Ву, що почав просуватися вперед, але це було все одно що стояти на шляху в паровоза. Вони вже добралися до неї, коли щось вибухнуло прямо перед обличчям Харрі. Його обпалив біль. Він відчув аромат парфумів, її тіла — Ліз упала, і Ву своїм тілом придавив їх обох до підлоги. Громова луна розійшлася коридором. Потім усе стихло.

Харрі задихав. Він лежав затиснутий між Ліз і Ву, але відчував, як груди підіймаються й опускаються. Виходить, він поки ще живий. Щось капало й капало. Він гнав від себе цю думку, для неї немає часу: мокрий канат, холодні, солоні краплі на палубі. Тут не Сідней. Він намацав лоб Ліз, її очі. І знову почув її сміх. Ліз розплющила очі, вони були немов двоє чорних вікон з білими лиштвами на тлі червоної стіни. Стукіт дідусевої сокири. Глухі удари, і дрова зі стукотом падають на втоптану землю. Над головою синіє небо, травинки лоскочуть вухо, там пролітає чайка, і от вона вже зникла. Йому хочеться спати, але обличчя горить вогнем, і він відчуває запах власного мяса й порохового гару, що в’ївся в шкіру.

Він зі стогоном викотився із цього сендвіча. Ліз реготала без упину, зіниці її були розширені, але Харрі не зважав на це.

Він перевернув Ву на спину. На обличчі велетня застиг здивований вираз, рот був напіввідкритий, ніби протестуючи проти чорної дірочки в лобі. Харрі відтягнув Ву вбік, але щось як і раніше капало. Обернувшись до задньої стіни, він зрозумів, що це не гра уяви. Мадонна знову поміняла колір волосся й зачіску. Тепер її, як панківський гребінь, прикрашала кіска Ву, що зачепилася за рамку фотографії. З кіски стікала якась суміш гоголя-моголя й червоного соку. Краплі падали на товстий килим із вологим схлипом.

Ліз усе реготала й реготала.

— Це тут вечірка? — почув він голос у дверях. — І ви забули запросити Єнса? А я думав, ми друзі…

Харрі, не обертаючись, гарячково шукав очима пістолет на підлозі. Той мав упасти під стіл або за стілець, коли Ву ударив його по спині.

— Чи не це ти шукаєш, Харрі?

Звісно. Він повільно повернувся і втупився в дуло свого ж власного «Ругера 8Р-101». І навіть зібрався відкрити рот і щось сказати, коли зрозумів: Єнс зараз вистрілить. Той тримав пістолет обома руками, нахилившись уперед, щоб точніше прицілитися.