Розділ 13

Харрі не знав, скільки повій сиділо в коридорі, чекаючи на допит, він тільки бачив, що їх багато. Здавалося, вони з’являються у справах убивств так само регулярно, як мухи злітаються на коров’ячий корж. Не тому, що обов’язково замішані в цьому, а тому, що їм завжди є що розповісти.

Він чув, як вони сміються, лаються, плачуть, він водив із ними дружбу, сварився з ними, влаштовував їхні справи, порушував обіцянки, бував ними обпльований і битий. Однак було в цих жіночих долях, у тих обставинах, які їх сформували, щось таке, що він, як йому здавалося, знає й відчуває. Але от чого він ніяк не міг зрозуміти, так це їхнього незнищенного оптимізму: зазирнувши в саму безодню людської ницості, вони, проте, вірили, що є на світі гарні люди. Але ж він знає поліцейських, які так зовсім не вважають.

От чому Харрі поплескав Дім по плечу й пригостив її сигаретою, перш ніж почати розмову. Не тому, що розраховував чогось від неї домогтися, а просто помітивши, що їй хочеться курити.

Погляд у неї був твердий, лінія рота свідчила, що дівчина не з полохливих, але тепер, коли вона сиділа на стільці за пластиковим столиком, руки її нервово здригалися на колінах і було схоже, що вона от-от розплачеться.

— Пен янгай? — запитав він. «Як справи?» Перш ніж почати допит, він навчився від Ліз цих двох тайських слів.

Нхо переклав відповідь. Вона погано спить по ночах і більше не буде працювати в мотелі.

Харрі сів навпроти неї, поклавши руки на стіл, і спробував піймати її погляд. Її плечі злегка поникли, але вона продовжувала сидіти, відвернувшись від нього, схрестивши руки на грудях.

Крок за кроком вони розібрали те, що трапилося в мотелі, але нічого нового до вже сказаного вона не додала. Так, вона підтвердила, що двері в номер були зачинені, але не замкнені. Ні, вона не бачила там ніякого мобільного телефону. І ніяких сторонніх людей там теж не було.

Коли Харрі згадав про «мерседес», запитавши, чи не помітила вона на машині дипломатичні номери, Дім лише похитала головою. Ні, вона не бачила ніякої машини. Далі цього вони не просунулися, і Харрі, закуривши, запитав, так просто, навмання, як на її думку, хто б міг це зробити. Нхо переклав запитання, і Харрі побачив по її обличчю, що поцілив у яблучко.

— Що вона каже?

— Вона каже, що там був ніж Кун Са.

— Що це значить?

— Ти не чув про Кун Са? — Нхо недовірливо поглянув на нього.

Харрі похитав головою.

— Кун Са — це наймогутніший в історії наркобарон. Разом із урядом Індокитаю та з ЦРУ він починаючи з п’ятдесятих років керував постачанням опіуму в Золотому трикутнику. У такий спосіб американці одержували грошики на проведення своїх операцій у регіоні. У цього хлопця було ціле військо в джунглях.

Отут Харрі пригадав, що раніше дещо чув про цього азіатського Ескобара.

— Кун Са здався бірманській владі два роки тому й був поміщений в інтернат, мабуть, найкомфортабельніший, який тільки можна собі уявити. Кажуть, саме він фінансував нові туристичні готелі в Бірмі, а дехто думає, що він як і раніше ватажок опіумної мафії на півночі. Коли вже вона називає це ім’я, то вважає, що вбивство — справа рук мафії. От чому вона така налякана.

Харрі уважно подивився на неї й кивнув Нхо.

— Ми можемо відпустити її, — сказав він нарешті.