Розділ 45

Була вже сьома година ранку, коли Харрі повернувся на місце злочину. О п’ятій він уже не сподівався заснути, одягся й сів у машину, що, як і раніше, чекала на нього в гаражі. У будинку нікого не було, слідча група завершила роботу ще вночі, тепер вона повернеться тільки через годину. Він підняв жовтогарячу загороджувальну стрічечку й увійшов у будинок.

При денному світлі тут усе виглядало інакше, мирно й прибрано. І лише сліди крові й намальовані крейдою контури двох тіл на шорсткій дерев’яній підлозі свідчили про те, що це та сама кімната, у якій він був напередодні ввечері.

Поліцейські не знайшли ні листів, ні чого-небудь ще, що пояснювало б те, що сталося. Чому Уве Кліпра застрелив дівчину й потім покінчив із собою? Може, він зрозумів, що програв? У такому випадку чому б не відпустити її? А може, усе відбулося геть випадково й він застрелив її при спробі втекти або ж вона чимось спровокувала його? А потім він застрелився сам? Харрі почухав потилицю.

Він дивився на крейдові контури її фігури й сліди крові. Її застрелили в шию, із пістолета: вони знайшли його — «Дан-вессон». Куля пройшла навиліт, зачепивши артерію, і кров устигла залити кухонну мийку, перш ніж серце зупинилося. Лікар сказав, що вона моментально знепритомніла, бо в мозок перестав надходити кисень, і померла після трьох-чотирьох ударів серця. Діра в шибці дозволяла вирахувати, де стояв Кліпра, коли стріляв у дівчину. Харрі встав на крейдовий контур тіла Кліпри. Кут збігався.

Він втупився очима в підлогу.

Чорна запечена кров віночком оточувала те місце, де лежала його голова. Це все. Він вистрілив собі в рот. Харрі побачив, що поліцейські позначили крейдою на бамбуковій стіні місце, куди ввійшла куля. Він подумки уявив собі, як Кліпра падав на підлогу, повернувши голову в бік дівчини і прикинувши, де вона стоїть, перш ніж спустити курок.

Харрі зайшов з іншого боку стіни й знайшов там дірку від кулі. Подивився в неї й побачив картину на протилежній стіні. Натюрморт. Дивно, насправді, він мав побачити крейдовий контур тіла Кліпри на підлозі. Він продовжив огляд у дворі, де вони напередодні ховалися у високій траві. Голосно тупочучи, щоб розполохати всяких повзучих гадів, підійшов до будиночка духів. Усередині сидів мініатюрний усміхнений Будда, виставивши вперед круглий животик, поруч стояла вазочка із зів’ялими квітами й лежали чотири сигарети з фільтром, а також кілька свічкових недогарків. Білий відкол на задньому краї статуетки показував, куди ввійшла куля. Харрі дістав свій швейцарський ніж і виколупав деформований шматочок свинцю. Потім озирнувся на будинок. Траєкторія майже горизонтальна. Кліпра, зрозуміло, стояв, коли стріляв у себе. Чому ж вирішили, що він лежав?

Харрі повернувся в будинок. Щось не збігалося. Усе виглядало так чисто й акуратно. Він відкрив холодильник. Порожньо, ніяких продуктів для двох. Коли він заглянув у стінну шафу, відтіля вивалився пилосмок і боляче вдарив по великому пальцю ноги. Харрі вилаявся й заштовхав пилосмок назад, але той знову викотився прямо на нього, перш ніж він устиг закрити двері. Тоді Харрі заглянув усередину шафи й виявив там гак, на якому мав висіти пилосмок.

Система, подумав він. Тут у всьому система й порядок. А хтось діяв тут безладно.

Відсунувши убік пивні пляшки, він відкрив морозильник. Там лежало блідо-рожеве м’ясо. Без будь-якого пакета, великими шматками, подекуди навіть скупчилася кров, що підтекла. Він узяв один шматок й уважно вивчав його, проклинаючи свою кошмарну фантазію. М’ясо виглядало як звичайна тобі свинина.

Він обернувся, почувши за спиною якісь звуки. У дверях з’явилася фігура. Льокен.

— Дідько, ну й налякав же ти мене, Харрі. Я був упевнений, що тут нікого немає. Що ти тут робиш?

— Та так, нічого. Оглядаю. А ти?

— Хотів перевірити, чи немає тут яких-небудь паперів, які ми можемо залучити до справи про педофілію.

— А навіщо? Справа закрита, коли вже ця людина мертва.

Льокен знизав плечима.

— Нам потрібні вагомі докази того, що ми діяли правильно, оскільки тепер наше розслідування стане всім відоме.

Харрі придивився до Льокена уважніше. Здається, він напружений?

— Господи, та у тебе ж є фотографії! Що може бути краще за ці докази?