Розділ 33

Вломитися в будинок може кожний: треба лише встромити ломик у двері, поруч із замком, і налягти всім тілом, поки дверна рама не затріщить. Але вломитися, практично не ламаючи, та ще так, щоб хазяїн потім не здогадався, що в нього побували непрохані гості, — це сьогодні мистецтво. Мистецтво, що ним Сунтгорн, як виявилося, володів досконало.

Івар Льокен мешкав у багатоквартирному будинку по інший бік моста Пхра-Пінклао. Сунтгорн разом із Харрі стежив за будинком майже цілу годину, сидячи в машині, перш ніж хазяїн покинув його. Потім вони почекали ще хвилин десять, щоб переконатися, що Льокен не повернеться, забувши що-небудь удома.

Охоронявся будинок так собі. Біля в’їзду в гараж стояли й розмовляли два чоловіки у формі. Вони поглянули в бік білої людини й добре одягненого тайця, які рушили прямо до ліфта, і продовжили розмову.

Коли Харрі із Сунтгорном опинилися перед квартирою Льокена на тринадцятому поверсі, або «12 В», як свідчила кнопка ліфта, Сунтгорн дістав дві відмички у вигляді шпильок і застромив у замок. А потім майже відразу ж витяг їх.

— Головне — не квапитися, — прошепотів йому Харрі. — Не хвилюйся, у нас є час. Спробуй інші відмички.

— Інших у мене немає.

І Сунтгорн із посмішкою розгорнув двері у квартиру.

Харрі не вірив своїм очам. Може, Нхо зовсім і не жартував, коли розповідав Харрі, чим заробляв собі на життя Сунтгорн, перш ніж піти на службу в поліцію. Але навіть якщо раніше Сунтгорн не порушував закону, він зробив це зараз, подумав Харрі й, знявши черевики, увійшов у напівтемну квартиру. Ліз пояснила їм: для того, щоб одержати ордер на обшук, потрібен дозвіл прокурора, а це означає, що необхідно проінформувати начальника поліції. Зробити ж це досить проблематично, коли той уже призначив головним підозрюваним Єнса Брекке. Тут Харрі зазначив, що особисто він місцевому начальникові поліції не підзвітний і все-таки погуляє навколо квартири Льокена й подивиться, що там і як. Ліз зрозуміла натяк і заявила, що знати нічого не хоче про плани Харрі. Але товариство Сунтгорна йому не завадить.

— Спускайся вниз і чекай у машині, — прошепотів Харрі Сунтгорну. — Якщо з’явиться Льокен, набери його номер з мобільника в машині й після трьох гудків поклади трубку, ясно?

Сунтгорн кивнув і вийшов.

Переконавшись, що вікна квартири не виходять на вулицю, Харрі увімкнув світло, знайшов телефон і перевірив, чи є сигнал. Потім озирнувся навколо. Це була типова холостяцька квартира, позбавлена всяких непотрібних дрібничок і затишку. Три голі стіни, четверта схована за стелажем, що його займали стоси книжок і простенький портативний телевізор. У центрі кімнати, звісно, стояв масивний дерев’яний стіл на козлах замість ніжок, з лампою, яку можна побачити на креслярських столах архітекторів.

У куті лежали дві розкриті сумки для фотоапаратури, до стіни був притулений штатив. Стіл був усипаний паперовими обрізками, посередині лежали ножиці, одні великі й одні маленькі.

Дві камери, «лійка» й «Нікон Ф-5», дивилися на Харрі сліпими об’єктивами. Поруч із ними він помітив нічний бінокль. Харрі бачив такий колись, ізраїльська модель, вони кілька разів користувалися ним для спостереження. Батарейки підсилювали всі зовнішні джерела світла, так що можна було щось розглядіти навіть у цілковитій для неозброєного ока пітьмі.

Наступні двері вели до спальні. Постіль була не заправлена, і він припустив, що Льокен відноситься до тих небагатьох іноземців у Бангкоку, у яких немає прислуги. До речі, найняти прислугу коштувало зовсім недорого. Як Харрі встиг помітити, місцеві тільки раді, коли іноземці в такий спосіб забезпечують зайнятість у країні.

За спальнею була ванна.

Увімкнувши світло, він миттю зрозумів, чому Льокен обходиться без прислуги.

Ванна використовувалася як фотолабораторія, у ній тхнуло хімікаліями, стіни були обвішані чорно-білими знімками. На мотузці над ванною сушилися фотографії. На них була зображена людина в профіль, від грудей до ніг, і Харрі зрозумів, що не віконна рама заважала побачити фігуру цілком, а те, що верхня частина вікна прикрашена вигадливою мозаїкою з мотивами лотоса й Будди.

Хлопчисько, не старше десяти років, робив мінет, і це знімалося таким великим планом, що видно було очі. Невиразний погляд, відсутній, відсторонений. На ньому була футболка з логотипом «Nike».

— Just do it[30], — промурмотів Харрі собі під ніс. Він спробував уявити, про що думав цей хлопчик.