Розділ «Додаток II. Релігія Дюни»

Коментарі КЕП: ідентичний текст (Книга Азхар наводить це твердження як парафразу на думку Нешу, релігійного автора з першого століття).

Муад’Діб: «Якщо дитина, людина ненавчена, невіглас чи душевно хворий накличуть біду, то провину за це має бути покладено на владу, яка не передбачила те лихо й не запобігла йому».

О. К. Біблія: «Будь-який гріх, принаймні його частина, міг бути зумовлений зовнішніми чинниками, які є прийнятною для Бога пом’якшувальною обставиною» (Книга Азхар стверджує, що ця думка вперше з’явилася в семітській Торі).

Муад’Діб: «Руку простягни свою і споживай пригощання, яке Господь дав тобі; і подякуй Господеві, коли наїсися».

О. К. Біблія: парафраза з ідентичним значенням (У Книзі Азхар зазначено, що ця теза трішки відрізняється від утвердженої в Першому Ісламі).

Муад’Діб: «Доброта — це початок жорстокості».

Фрименський Кітаб аль-Ібар: «Страшною є вага доброти Господньої. Чи ж не Господь дав нам палюче сонце (Аль-Лят)? Чи не Господь дав нам Матерів Вологи (Превелебних Матерів)? Чи ж не Він дав нам Шайтана (Ібліса, Сатану)? І чи не пізнали ми від Шайтана біль гонитви?»

(Це джерело фрименської приказки «Швидкість походить від Шайтана». Поміркуйте: за кожні сто калорій тепла від вправи [швидкості] тіло випаровує близько шести унцій поту. У фрименів слово «бакка», яке позначає піт, тлумачать також як «сльози», а в іншій вимові його перекладають так: «Есенція життя, яку Шайтан вичавлює з твоєї душі».)

Конівелл називає пришестя Муад’Діба «релігійно вчасним», але вчасність до цього не має жодного стосунку. Як сам Муад’Діб казав: «Я — тут, отже…»

Однак для розуміння релігійного впливу Муад’Діба критично необхідно ніколи не забувати таке: фримени — пустельний народ, предки якого звикли до ворожих ландшафтів. Не важко вдатися до містицизму, якщо кожну мить свого життя ти долаєш відкриту ворожість. «Ти — тут, отже…»

У такій традиції страждання прийнятні — можливо, як підсвідоме покарання, але все ж таки прийнятні. Важливо зауважити, що фрименські ритуали повністю звільняли від почуття провини. І не обов’язково через те, що їхні релігія і закон були єдиним цілим, а непослух прирівнювався до гріха. Імовірніше, їм легко було очищатися від гріхів, адже повсякденне буття вимагало від них жорстоких рішень (часто смертоносних), які в м’якшому кліматі та на іншому ландшафті придушили б людей непрощенною провиною.

Мабуть, це один із коренів фрименської схильності до забобонів (якщо не брати до уваги участь Міссіонарії Протектіви). Чому свист пісків — лихе знамення? Чому ти маєш показати кулак, коли спершу побачиш Перший Місяць? Плоть людини належить їй самій, але її вода — племені. Саме тому таємниця життя — не нерозв’язана проблема, а повсякденна реальність. Знамення допомагають запам’ятати це. А оскільки ти тут і маєш релігію, перемога не втече від тебе.

Як століттями навчав орден Бене Ґессерит задовго до того, як із ганьбою відступити перед фрименами:

«Коли релігія і політика мандрують в одній колісниці, а править нею живий святий (барака), ніщо не може стати їм на заваді».