Розділ «36»

— Кожен кущик, кожна бадилина, яку ти бачиш в ергу, — сказала жінка. — Як, на твою думку, вони існують, коли ми полишаємо це місце? Кожну рослину обережно посаджено у власну маленьку ямку. Ямки вимощено всередині гладенькими овальними шматочками хромопластику. При світлі вони стають білими. Якщо поглянеш з височини, можеш побачити, як вони виблискують на світанку. Білий колір відбиває світло. Але коли Старий Батько Сонце зайде за небокрай, хромопластик стає прозорим у темряві. Він охолоджується надзвичайно швидко. Поверхня конденсує вологу з повітря. Волога стікає вниз, підтримуючи життя в наших рослинах.

— Росозбірники, — пробурмотів він, зачарований простою красою такої схеми.

— Я тужитиму за Джамісом у відповідний час, — сказала Хара, неначе ніяк не могла відкараскатися від цього питання. — Джаміс був добрим чоловіком, але трохи гнівливим. Управний годувальник родини й просто диво з дітьми. Він однаково ставився до Джоффового хлопчика, мого первістка, і свого рідного сина. Вони були рівними для нього. — Хара запитально поглянула на Пола. — Чи буде так само з тобою, Усулю?

— У нас нема такої проблеми.

— Але якщо…

— Харо!

Вона відсахнулася, обпікшись об гостроту його голосу.

Вони минули іншу яскраво освітлену кімнату, що виднілася крізь арку ліворуч.

— А що виготовляють тут? — запитав юнак.

— Тут ремонтують ткацькі верстати, — відповіла Хара. — Але обладнання мають розібрати сьогодні вночі. — Вона вказала помахом руки на відгалуження тунелю ліворуч. — Ось там і далі — виготовляють їжу й лагодять дистикости, — вона поглянула на Пола. — Твій костюм, схоже, новий. Але якщо його потрібно буде підрихтувати, то я впораюся зі справою. Я саме працюю на фабриці.

Тепер вони зустрічали гурти людей, а отвори входів збоку тунелю траплялися чимраз частіше. Повз них пройшла колона чоловіків та жінок, несучи важкі, булькотливі мішки, які сильно пахли прянощами.

— Вони не отримають нашу воду, — сказала Хара. — І наші прянощі. Не сумнівайся щодо цього.

Пол зазирнув в отвори у стінах тунелю й помітив важкі килими на скелястих підвищеннях, кімнати з яскравими тканинами на стінах і купи подушок. Коли Пол із Харою наближалися, люди в кімнатах замовкали і, не криючись, витріщалися на Пола.

— Люди дивуються, як ти переміг Джаміса, — сказала Хара. — Ймовірно, на тебе чекають певні випробування, коли ми влаштуємося на новій січі.

— Я не люблю вбивати, — сказав він.

— Стілґар так і казав, — відповіла жінка, але в її голосі бриніла недовіра.

Перед ними наростав пронизливий хор. Вони підійшли до іншого входу, більшого, ніж Пол бачив до того. Він сповільнив ходу, витріщаючись на кімнату, переповнену дітлахами, які сиділи, схрестивши ноги, на вкритій темно-коричневим килимом підлозі.

Біля дошки на дальній стіні стояла жінка в жовтих шатах, тримаючи в руці указку-проектор. Дошку було помальовано різноманітними знаками — колами, клинами й кривими лініями, змійками та квадратами, плавними арками, розрізаними паралельними смугами. Жінка вказувала на значки так швидко, як тільки могла рухати указкою, і діти виспівували в ритмі рухів її руки.

Пол прислухався до голосів, які тьмяніли в далині, коли вони заглиблювалися в січ із Харою.

— Дерево, — виспівували діти. — Дерево, трава, дюна, гора, пагорб, вогонь, блискавка, скеля, скелі, пісок, тепло, притулок, тепло, повний, холод, порожній, ерозія, літо, печера, день, напруга, місяць, ніч, капрок, піщаний приплив, схил, висадження, клей…