Розділ «36»

Він став навпроти Хари й підвищив голос, щоб тоном і модуляцією посилити в ній страх і благоговіння:

— Покажи моє помешкання, Харо! Твою молодість обговоримо іншим разом.

Вона відступила на два кроки й кинула зляканий погляд на Стілґара.

— У нього чарівницький голос, — прохрипіла вона.

— Стілґаре, — мовив Пол. — Я у величезному боргу перед батьком Чані. Якщо є що-небудь…

— Це вирішуватиметься на раді, — відказав Стілґар. — Тоді й скажеш про це. — Він кивнув, відпускаючи загін, і пішов геть. Решта людей вчинила так само.

Пол узяв Хару за руку, зауваживши, якою холодною була її долоня і як вона тремтіла.

— Я не ображу тебе, Харо, — сказав він. — Покажи мені наше помешкання. — І хлопець пом’якшив голос заспокійливими нотками.

— Ти не виженеш мене, коли мине рік? — запитала вона. — Я ж точно знаю, що вже не така молода, як була колись.

— Доти, доки я живий, тобі завжди знайдеться місце біля мене, — Пол відпустив руку жінки. — Ходімо ж бо, де наше помешкання?

Вона повернулася, рушила вниз коридором, повернула праворуч у широку штольню, освітлену рівновіддаленими кулями вгорі. Сама підлога видавалася гладенькою, вільною від піску.

Пол ішов поряд із жінкою, розглядаючи по дорозі орлиний профіль.

— Ти не відчуваєш ненависті до мене, Харо?

— А чому б я мала її відчувати?

Вона кивнула гурту дітлахів, що витріщалися на них із-за високого виступу збоку коридору. Пол помітив дорослі силуети поміж дітей, частково сховані тонкими портьєрами.

— Я… здолав Джаміса.

— Стілґар казав, що церемонію вже провели і що ти друг Джаміса, — вона скоса зиркнула на нього. — Стілґар казав, що ти віддав мертвому вологу. Це правда?

— Так.

— Це більше, ніж я зроблю… ніж можу зробити.

— Ти не плачеш за ним?