Розділ вісімнадцятий З тіні в тінь

— Вона ненадовго людина. — Ліза докурила сигарету. — Йдеться, як я розумію, про годину чи дві. При тому, що на ній висить півсотні жертв у Головній будівлі. І вона їх піратить, сама того не розуміючи. Ні, нафіг з пляжу...

Я глянула на їхні обличчя й зрозуміла, що всі згодні з Лізою, а отже, я мушу бути дуже переконлива, бо я одна проти всіх.

— Зрозумійте, Тінь від нас цього й чекає! Вона спеціально підстроїла, щоб ми швидко знайшли цю дурну й викинули за портал! Вона маніпулює нами — що, будемо передбачувані?!

— Те, що творить ця Тінь, взагалі, по-моєму, не має аналогів, — буркнув Піпл.

— Ти все-таки ненормально добра, — Ліза похмуро посміхнулася. — Якби Лера надіслала такий чайничок мені... Катюзі по заслузі!

— Річ не в мені! У нас Тінь, яка не просто піратить. Вона перетворює на Тіні живих людей...

— Паскудь, — вставила Ліза.

— Людей! Чи не ти мене вчила...

— Так, авжеж, я тебе вчила, — відмахнулася Ліза. — Ти подивися на неї!

Я озирнулася. Зупинка, де сиділи Міша й Лера, була від нас за п’ятдесят кроків. Я побачила, як Лера встає, озирається, явно побадьорішавши; її бліде лице пожвавішало, в очах з’явився блиск, гострий і навіть веселий.

— Приходить до тями, — сказав Піпл. — Зараз засвоїть енергію, яку витягла зі своїх жертв... і втече.

— Гришо, прошу доставки, — Ліза рушила до зупинки. Гриша поспішив за нею, на ходу витягаючи з сумки балон. Я наздогнала їх і перепинила шлях:

— Стривайте!

— Даш, це небезпечно, — серйозно сказала Ліза. — Вона набере сили, втече, і що буде з її жертвами?

Я розуміла її правоту. Якби Міша за неї не просив, якби він не сказав по телефону: «Дашо, врятуй, тільки ти можеш...»

А я, виявляється, не можу.

— Якщо її зараз викинути за портал, обірветься ниточка до її хазяйки, — швидко сказала я.

Ліза поморщилася:

— Немає ніякої ниточки. Ця Тінь не ідіотка, вона ж знала, що ми візьмемо Леру. Вона давно все підчистила, кінці у воду!

— Дайте мені годину, — заблагала я. — Потім робіть що хочете.