TextBook — Десь так, — сказав Гриша. Він затнувся ледь помітно, на одненьку частку секунди, а я занадто захопилася своїми переживаннями, щоб звернути на це увагу.
* * *Газовий балон був порожній, і плита не працювала. Електрики теж не було. Тим часом вітер від води посилився, я стала неабияк мерзнути й вирішила розтопити буржуйку.
Легко сказати! Як це робиться, я бачила тільки в мультику «Дванадцять місяців». Вогкий хмиз не хотів горіти, запас старих газет швидко вичерпувався. Сірчані головки відвалювалися, коробка була м’яка, як вирок корумпованого судді, і дуже скоро я злякалася, що залишуся взагалі без жодного сірника.
Нарешті, підійшовши до справи творчо, я знайшла на полиці рідину для зняття лаку — з ацетоном, хлюпнула на хмиз і трохи не спалила дачу Піплової тітки. На щастя, ацетону в рідині було небагато, тому пожежі не сталося, а хмиз нарешті зайнявся. Якийсь час я творчо відпочивала, підкладаючи в буржуйку тонкі поліна й дивлячись на живий вогонь.
Потім подзвонила Настя:
— Ну, що тобі сказали в деканаті?
— Нічого. Усе нормально.
— Ти на зарубіжну йдеш?
— Ні.
— Ти що, здуріла?! — Настя в телефоні аж задихнулася. — Даш, ну серйозно, ти передумала отримувати вищу освіту?
Я зітхнула:
— Ні... Я все владнаю. Не турбуйся.
У грубі горів вогонь. Я сиділа на старому табуреті, гріла долоні; я плакала зі щастя й полегшення і навіть не намагалася стримати сльози. Усе одно мене ніхто не бачив.
Вони мене не покинули. Ми знайомі всього кілька днів, але вони мене не зрадили. Пішли, мабуть, на конфлікт з Інструктором... порушили писані й неписані правила Доставки... Заради мене. Як же ж тут не плакати?
Трохи заспокоївшись, я вийшла з будинку й сіла на облуплену дерев’яну лаву. Віддихалася, знайшла в телефоні Семів номер і раптом злякалася. Ану ж він запитає з підозрою: «А де ти взяла мій номер? Я не пам’ятаю, щоб тобі його давав». Або взагалі не впізнає. Запитає: «А хто це, я чогось не розумію?»
Телефон задзвонив. Я аж підскочила; на екрані висвітилося «Сем», і жалкі мурашки забігали в мене по спині й по руках.
— Привіт, — сказала я, намагаючись говорити привітно, але спокійно.
— Вибач, якщо невчасно, — голос його здався втомленим і нездоровим. — Скажи, ми з тобою вчора зустрічалися?
— А... — я розгубилася. — Так! Я з мамою гуляла, у мене мама вчора приїжджала в Москву... Ну і ми з тобою... зустрілися, на набережній...
— А до того?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темний світ. Рівновага» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ чотирнадцятий Пам’ять“ на сторінці 6. Приємного читання.