Розділ чотирнадцятий Пам’ять

— Ну от... А служба Доставки — не казна-що, а складна система містичних зв’язків. Той факт, що посвячені пересра... пересварилися між собою, — удар по нашій безпеці й стабільності порталу. У мене цілий день барахлить холодильна установка, зі стелі крапає вода... Дядьки собі місця не знаходять... Ти зрозумій: вони всього-на-всього три старі шкарбуни, які зависли межи смертю й життям і посмертно гарують заради добра живих. Вони не всемогутні!

— Я не хотіла вступати у змову з Тінню, — сказала я.

— Я знаю.

— І я не... не збиралася зраджувати Доставку!

— Що тут говорити, — сказав він з глибокою втомою в голосі.

— І що мені робити? — прошепотіла я.

Він кивнув:

— Вирішуй. Або я тебе коригую й ти, умовно кажучи, забуваєш усе з того моменту, як ми з тобою влетіли під самоскид. Це анітрохи не боляче, не огидно, це ніяк — ти й не помітиш.

— Або?

— Або ти мені зараз пообіцяєш, що ніколи, ні за яких умов, заради свого життя або чужого не почнеш переговорів з Тінню. І ми вдаємо, що нічого не було... Тільки добре подумай, бо в тебе вже тепер наростають проблеми, пропуски в університеті, нема часу на особисте життя, і буде тільки сутужніше, тільки гірше... Подумай.

Що за день у мене сьогодні — одні сльози. З ранку до вечора. І, що характерно, увесь час з різних приводів.