Розділ чотирнадцятий Пам’ять

— Про що й мова.

— Ґранд-Шампань, — проспівав Піпл, — субрегіон на південь від міста Коньяк, що дає п’ятнадцять відсотків усіх коньячних спиртів. Властивостям лози сприяють пологі пагорби й унікальний ґрунт, багатий на крейду та мінерали. Спирти з Ґранд-Шампані складні й вишукані. У юному віці вони агресивні й шалені, але з роками набувають інтелектуальної зрілості...

— А що скаже Ліза?

Гришина усмішка згасла.

— Нічого не скаже, — відповів за нього Піпл.

— А... чому ви її не кличете?

— Вона вдома, — сказав Гриша. — Дуже зайнята. Миє ванну.

До мене не одразу дійшло. Потім я похолола:

— Гришо... Ви... аж так посварилися?

— Ми десять років у законному шлюбі! — Гриша криво посміхнувся. — Хоч раз можемо влаштувати нормальні сімейні розборки?

— Але чому?!

— Слухай, ну, це сімейна справа... Піпл, розливай, а то зараз почнуться розмови...

Гримнув дзвінок у двері. Піпл здригнувся й ледь не розлив коньяк, і це було дивно. Бо що-що, а полохливість йому точно не була властива.

— Гришо, — сказав він уривчасто.

Гриша вже малював рамку прямо на шпалерах:

— Дашо, бери хавчик, бери випивку...

Він згріб зі стола бутерброди, тицьнув мені в руки разом з чаркою коньяку і буквально виштовхав у відкритий проріз:

— Усе, не сумуй...

Я знову стояла посеред дачного будиночка, мирно потріскували прогорілі вуглини в буржуйці. Миші в темряві втратили страх, поглядали на мене з інтересом, і до мене дійшло, що я не встигла ні зарядити телефон, ні попросити в Гриші запальничку.

Келих з коньяком, сніфтер, я поставила перед мишачою ніркою, але миші поставилися до нього з недовірою. Бутерброди було з’їдено, недогарок свічки доживав останні хвилини, я дивилася на червоне вугілля за заслінкою й думала про Гришу й Лізу.