Розділ чотирнадцятий Пам’ять

— Що — до того?

У телефоні досить довго мовчали.

— Розумієш, — нарешті сказав Сем, — мені неначе голову розтрощили на дрібні шматки, і я не можу їх зібрати. От я бачу твій номер у себе на телефоні... І не пам’ятаю, коли ти мені його дала.

Я врізала долонею по спинці лави, так що посипалися лусочки облупленої фарби. Ну Інструктор. Ну живодер.

— Сем, — я гарячково міркувала. — Ну... А! Учора на набережній я тобі дала номер. Слухай... Насправді я така рада, що ти подзвонив! Давай...

Я хотіла сказати «давай сьогодні побачимося», але прикусила язика. Бо, по-перше, пристойні дівчата так не поводяться, а по-друге, я гадки не маю, скільки мені ще сидіти на цій дачі.

— А ти взагалі де? — він ніби прочитав мої думки.

— Вулиця Річкова, сто сорок сім, — я подивилася на дошку з номером на розі будиночка.

— Інформативненько... Може, мені під’їхати по тебе на машині?

— Е... розумієш, я тут у друзів на дачі.

Він затнувся.

— У тебе багато друзів, — сказав з дивною інтонацією. — Ну, добре... Дзвони, як звільнишся.

— Обов’язково! Одужуй, Сем...

Він завершив дзвінок. Я знов ляснула по лаві, аж визирнули з деревини іржаві цвяхи. Насилу придушила бажання негайно передзвонити й сказати — приїдь.

Ну чому мені так не щастить?!

До вечора стало геть холодно. Я провела ревізію речей, знайшла дві поїдені міллю ковдри й звила собі коло буржуйки якусь подобу гнізда. Запас води тут був, дві величезні пластикові каністри, але з їжею ситуація була кепська.

Уранці, вирушаючи на певну страту, я не поснідала і кави навіть не випила. На свіжому повітрі до мене повернулися радість життя й апетит, при цьому з усієї їжі, анонсованої Піплом, я відшукала в будинку тільки макарони. Олії не було й солі, на жаль, теж.

Я знайшла каструльку й зварила макарони на буржуйці — уперше в житті. Згори вони злиплися на кашу, знизу підгоріли. Вживати таке могла тільки дуже голодна людина, але мені не було де дітися.

Смеркало. Я запалила недогарок свічки. У телефоні сідав акумулятор. Навколо ухали якісь птахи, дивно тріщав очерет на березі, та найбільше мене тривожили звуки, що долинали з протилежного від буржуйки темного кутка. У будинку явно жив іще хтось крім мене.

Задзвонив телефон.