— Ви відмовитесь від нього?
— Назавжди.
— І візьмете когось іншого.
— Так.
— Візьмете?
Містер Джінгл упав навколішки, простояв так п’ять хвилин і встав лише тоді, коли тітка обіцяла покохати його, з умовою, що він спершу виведе на свіжу воду містера Тапмена.
Подати докази мусив містер Тапмен, і він подав їх уже за обідом. Тітка ледве йняла віри своїм очам. Містер Тресі Тапмен, сівши поруч з Емілією, шептав, зітхав і усміхався наввипередки з містером Снодграсом. Ні слова, ні погляду не кинув він гордості свого серця, тій, що тільки напередодні ввечері слухала його палкі слова.
«Клятий хлопчисько!— думав містер Вордл, що чув усю історію від своєї матері.— Клятий хлопчисько! Він, напевне, спав, і все йому примарилось».
«Зрадник!— думала тітка-дівуля.— Милий містер Джінгл не обдурив мене. О, як ненавиджу я того падлюку!»
Подані далі рядки мають пояснити читачеві таку, здавалося б, незбагненну зміну в поведінці містера Тресі Тапмена.
Час — вечір. Місце дії — сад. По одній з алей гуляють дві постаті. Одна — коротка й огрядна; друга — довга й худорлява. То були містер Тапмен і містер Джінгл. Розмову почала огрядна фігура.
— Ну, як це в мене вийшло?
— Розкішно... надзвичайно... я сам не зіграв би краще... повторіть ще завтра... щовечора, поки я не скажу.
— Рахіль хоче, щоб я робив так само й далі?
— Звичайно... це їй не до вподоби... але так треба... щоб не збуджувати підозри... боїться брата... каже, що безпорадна... ще кілька днів... обдурите старих... нарешті — щастя.
— Вона нічого не переказувала?
— Кохає... страшенно... незмінно любить... Що переказати від вас?
— Любий друже,— стиснув «приятелеві» руку, нічого не підозрюючи, містер Тапмен,— скажіть їй, як гаряче я її кохаю, як важко мені ховати свої почуття... скажіть що хочете; додайте тільки, що я розумію користь поради, яку вона дала мені через вас сьогодні ранком. Скажіть, що я вітаю її мудрість і захоплений її обачністю.
— Перекажу. Більше нічого?
— Нічого. Додайте лише, що я мрію про той час, коли назву її своєю і коли будьякі тайни будуть зайві.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VII, де яскраво ілюструється твердження, що путь справжнього кохання — не рейкова дорога.“ на сторінці 8. Приємного читання.