Коли в цілому світі й був хтось, кого тепер дівуля-тітка смертельно й щиро ненавиділа, то це була названа племінниця Емілія. Обличчя й шия її почервоніли, і вона, не кажучи й слова, зневажливо хитнула головою. Потім, кусаючи губи і задравши ніс, вона промовила:
— Не може бути. Я не вірю цьому.
— Придивіться до них,— порадив Джінгл.
— Буду,— відповіла тітка.
— Як він на неї поглядає.
— Буду.
— І як він говорить з нею.
— Буду.
— Сьогодні за обідом він сяде коло неї.
— Нехай.
— Він говоритиме їй компліменти.
Нехай.
— Буде віддавати всю свою увагу.
— Нехай.
— І зневажатиме вас.
— Мене!— охнула тітка.— Він — мене!— і вона затремтіла від гніву й ревнощів.
— Тоді ви переконаєтесь?— спитав Джінгл.
— Переконаюся.
— І помститесь?
— Так.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VII, де яскраво ілюструється твердження, що путь справжнього кохання — не рейкова дорога.“ на сторінці 7. Приємного читання.