Розділ «12 Нассун падає»

Нассун прожила рік, прикидаючись. Принаймні Шаффа чистий і неускладнений у своїй жорстокості. Це дозволяє їй легко напружитися і підняти підборіддя.

— Не вбивайте мого батька.

Він посміхається, але його очі все ще холодні.

— Щось викликає такий страх, Нассун. Щось, що не має нічого спільного з тобою, чи з твоїм братом, або з вашою матір'ю. Що б це не було, твій батько отримав душевну травму — травму, яка досі кровоточить. Він буде кидатися на що завгодно, що торкається її або десь близько, що переповнює його старим болем… як ти бачила. — Вона згадує Уче і киває. — Це не піддається поясненню.

— Я можу… — вона хвилюється. — Я робила це раніше. Я знаю, як… — "маніпулювати ним", це слова для цього випадку, але їй ледь десять років, тому вона каже: — Я можу зупинити його, щоб він не робив щось погане. Мені завжди вдавалося раніше. — В основному.

— Поки ти не зможеш зупинити його одного разу. Цього буде достатньо. — Він дивиться їй в очі. — Я вб'ю його, якщо він нашкодить вам, Нассун. Майте це на увазі, якщо ви цінуєте життя свого батька більше, ніж своє власне. Я ні. — Потім він повертається до сумок, і це кінець розмови.

Дещо згодом Нассун розповідає іншим про це. Маленький Пайдо пропонує:

— Переходь жити до нас, в Знайдений Місяць.

Єнген, Ширка і Лашар сидять неподалік, розслаблені після обіду, від ранку вони шукали і штовхали помічені камені, сховані під підлогою у тиглі. Вони кивають і погоджуються з цим міркуванням. — Це буде правильно, — каже Лашар, з гордістю. — Ти ніколи не будеш однією з нас, якщо продовжуватимеш жити там, серед них.

Нассун часто думала про це. Але…

— Він мій батько, — каже вона, розводячи руками.

Це не викликає розуміння з боку інших, і вона отримує кілька жалісливих поглядів. Багато хто з них до цих пір носять ознаки насильства, заподіяного дорослими, яким вони довіряли в їхньому житті.

— Ти все ще… — Ширка відкидається назад, і це кінець розмови, наскільки це стосується більшості з них. Врешті-решт Нассун відмовляється від спроби переконати їх в іншому.

Ці думки однак починають впливати на її орогенез. Та й як вони можуть не впливати, коли підсвідомо вона хоче радувати батька своїми успіхами? Вона викладається на повну силу, з впевненістю і певною долею насолоди, щоб повною мірою пов'язати себе з землю. І цього дня, коли вона намагається доторкнутися до спінінгових срібних ниток гарячої точки, так жахливо помиляється, що задихається і відскакує назад до свого тіла, тільки щоб виявити, що вона замерзає у всіх десяти кільцях тигля, а Шаффа розбиває лід і обрушує вниз.

— Сьогодні ти спатимеш тут, — каже він, пройшовши через землю, що тріснула від морозу, щоб віднести її до лавки. Вона дуже втомлена, щоб йти. Він зробив все, щоб вона не померла. — Завтра, коли ти прокинешся, я піду з тобою до вашого дому, і ми заберемо твої речі.

— Н…не хочу, — вона заперечує, хоча знає, що Шаффі не подобається, коли діти говорять йому "ні".

— Мені все одно, що ти хочеш, маленька. Це перешкоджає твоїй підготовці. Саме тому Фулькрум забирав дітей з їхніх сімей. Те, що ти робиш, надто небезпечне, щоб дозволити тобі відволікатися на щось інше, дорогенька.

— Але… — Вона не має сили заперечити сильніше. Він тримає її на колінах, намагаючись зігріти, тому що край її власного тора був ледь за дюйм від її шкіри.

Шаффа зітхає. Він не каже їй нічого, але кричить, щоб хтось приніс ковдру; Ейц, який покликав наставників, коли побачив, що відбувається щось дивне, одразу ж побіг за нею. (Як ви зрозуміли ще під час небезпечного раннього дитинства Нассун, вона була дуже гордою дівчинкою). Коли Нассун нарешті перестає тремтіти і почувається так, ніби її методично били по сессапінах, Шаффа нарешті каже:

— Ви служите більш високій меті, мала. А не чоловікам з їхніми бажаннями, включаючи мої. Ви не створені для таких дрібниць.