Розділ 20

Д-р Азменіон. Ну, можливо, ви у цей час будете далеко від Сонця, десь біля наднової Тіхо чи, скажімо, у Крабоподібній туманності — тій, котра залишилася від наднової 1054 у сузір’ї Тельця. Не виключено, вам поталанить зазняти, який вигляд мала котрась із зірок ще до того, як вибухнула. Це мусить коштувати, ну-у, десь п’ятдесят чи сто тисяч.

— Десять хвилин тому мені зателефонували по п’єзофону. Господи! Це був найгірший, найпаршивіший політ і все, що я отримала — це вартість однієї зеленої фішки у казино.

Потім Клара глянула на мою сорочку і сказала трохи спокійніше:

— Ну, Робе, ти не винен, але Близнюки ніколи не зважують ситуацію. Я мала це врахувати. Зараз я постараюся знайти тобі чистий одяг.

Я погодився, але таки не залишився. Я зібрав своє збіжжячко, пішов до ліфтової шахти, здав речі в реєстраційному бюро, зареєструвався на поселення до своєї кімнати і подзвонив з їхнього п’єзофона. Коли Клара заговорила про Дена, я згадав, що хотів зробити.

Мєчніков побурчав, але все ж погодився зустрітися зі мною у навчальній аудиторії. Звичайно, я прийшов перший. Він забіг, зупинився у дверях, роззирнувся та промовив:

— Де… як там її?

— Клара Мойнлін. Вона у своїй кімнаті.

Акуратно, щоправда, підступно. Ідеальна відповідь.

— Гммм…

Він провів вказівним пальцем по кожній бакенбарді й зупинився під підборіддям.

— Ну?

Він повів мене, говорячи через плече:

— Насправді, вона б зрозуміла більше, аніж ти.

— Гадаю, що так, Дене.

— Гмм.

Мєчніков застиг біля пагорка на підлозі, який слугував входом до одного з навчальних кораблів, потім стенув плечима, відчинив шлюз і поліз донизу.

Лізучи за ним, я подумав, що Мєчніков був надзвичайно відкритим та щедрим. Він згорбився біля панелі вибору курсу, налаштовуючи цифри. Ден тримав портативний цифровий індикатор, з’єднаний з каналом передачі даних головної комп’ютерної системи Корпорації; я знав, що він вводив котрісь із заданих налаштувань, тому й зовсім не здивувався, коли майже одразу спалахнули потрібні кольори. Ден крутив регулятор ручного налаштування й чекав, озираючись на мене, доки уся панель не засвітилась яскраво-рожевим.

— Чудово, — сказав він. — Гарні, чіткі налаштування. Тепер дивися на нижню частину спектра.

Справа був менший ряд веселкових кольорів. Барви постійно мінились, окрім випадкових яскравих і чорних рядів. Вони мали вигляд точнісінько як те, що астрономи називали «Фраунгоферові лінії», коли єдиним способом дослідити зірку чи планету був спектроскоп. Але це були не вони. Фраунгоферові лінії показують, які елементи наявні у джерелі ра­діації (чи в чомусь, що розташоване між джерелом радіації і вами). Що показувало тут — міг знати лише Господь Бог (ну й, можливо, Мєчніков).