Розділ «3.2. Оцінка ґрунтових умов»

Дерново-підзолисті культурні ґрунти формуються за умов продовженого і інтенсивного окультурення. При постійному внесенні великої кількості гною і систематичному вапнуванні ґрунту, як правило, втрачаються морфологічні ознаки підзолистого типу. Ці ґрунти характеризуються достатньо глибоким орним шаром (25-30 см) з вмістом гумусу 3-5%, підвищеною часткою гумінових кислот в його складі (С г.к : С ф.к 1,1-1,3). Ємність поглинання катіонів 20-25 мг.-екв./100 г ґрунту, рНС0Л. 5,5-6,5, гідролітична кислотність 1,5-2,0 мг.-екв./100 г, ступінь насичення основами понад 80%. Забезпечення рухомим фосфором і калієм відповідно 25-30 і 22-25 мг/100 г ґрунту. Вміст легкогідролізованого азоту 6-10 мг/100 г, нітріфікаційна здатність 4-5 мг N -Ж)3 на 100 г ґрунту. Щільність орного шару 1,1-1,2 г/см3, загальна щілинність 50-55%.

Освоєні ґрунти характеризуються малопотужним орним шаром — 15-20 см. Кількість гумусу в межах 0,3-2%. При цьому різкі зміни вмісту гумусу, що виявлено на незначній відстані, характерні для піщаних ґрунтів, у супіщаних освоєних ґрунтах він знаходиться в межах 1,3-2%. У груповому складі гумусу переважають фульвокислоти (відношення Є г.к : Сф.к 0,4-0,5). Ємність поглинання катіонів і сума обмінних основ піщаних ґрунтів дуже низька — відповідно 3-7 і 0,8-4 мг.-екв./100 г. У супіщаних ґрунтах ємність поглинання зростає до 4-10 мг.-екв./100 г, а величина суми обмінних основ набуває значної стабільності, досягаючи 2-4 мг.-екв./100 г.

Реакція кисла (рН 4-5), ступінь насичення основами 20-50%. Вміст рухомих форм фосфору і калію 5-15 мг/100 г.

Окультурені ґрунти цієї групи характеризуються більш глибоким орним шаром (20-25 см і більше). Кількість гумусу порівняно з його вмістом у освоєних ґрунтах зростає і вирівнюється: в піщаних ґрунтах 1,5-2%, а в супіщаних збільшується до 2,5-3%. У груповому складі гумусу переважають фульвокислоти, але значно менше, ніж в освоєних (відношення Є ч.к : Є ф.к 0,6-0,9). Ємність поглинання складає 6-12мг.-екв./100 г, рНС0Л 5,5-6,0. Сума обмінних основ не нижче 3—4 мг.-екв./100 г. Ступінь насичення основами 50-70%. Забезпечення рухомим фосфором зростає до 2030 мг/100 г, рухомим калієм — до 10-15 мг/100 г.

Оцінка ерозійної небезпеки і еродованості ґрунтів

Основні деструктивні процеси в ґрунтах, їх фізична деградація пов'язані, в першу чергу, з проявами водної і вітрової ерозії. При цьому важливо оцінювати поряд з фактичною еродованістю ґрунтів потенційну схильність до ерозійних процесів і умови прояву ерозії.

В Україні майже 16 млн га земель еродовані й ерозія продовжує наступати далі на кожний п'ятий гектар з тих, які поки що не зазнали її. Проте втрати гумусу на цих землях уже досягли 30-70%.

За підрахунками вчених, на землях схилів крутизною понад 10° (їх у складі ріллі близько 52%) в Україні без користі для врожаю, а то із шкодою для навколишнього середовища і самого ґрунту втрачається до 60% талих і зливових вод, з якими виноситься в річки, озера і ставки 15-25% біогенних речовин, добрив і пестицидів.

Водною і вітровою ерозією щороку виноситься в середньому 15 т/га. а в Україні — 740 млн т ґрунту, що містить 24 млн т гумусу, 0,7 млн т рухомого фосфору та інші елементи живлення. Основною причиною такого становища є надмірна розораність земель. Станом на 1 січня 2010 р. , питома вага ріллі в структурі сільськогосподарських угідь України становила 78%, тоді як Англії, Франції, Німеччини -28-32%, у СІЛА — 15,8, у Канаді — 4,6. У середньому в країнах ЄС розораність сільськогосподарських угідь становить — 25,6%. Загальні ж нормативи становлять: розораність території 40-45 %, співвідношення екологічно сталих угідь (сіножаті, пасовища, ліси) до ріллі — не менше одиниці.

Ерозійні процеси, руйнуючи ґрунти, впливають насамперед на забезпеченість їх органічною речовиною. Так, вміст гумусу в слабоеродованих чорноземах зменшується на 5-10%, середньоеродованих — на 25-30% і сильноеродованих — на 35-40% порівняно з їх повнопрофільними аналогами. У таких ґрунтах у гумусі орного шару міститься відносно більша кількість сульфокислот і менша — гумінових, знижується їх біогенність, що погіршує умови росту і розвитку сільськогосподарських культур, а продуктивність еродованих ґрунтів знижується на 20-40% залежно від ступеня еродованості. У виробничих умовах Полісся середньорічні втрати гумусу під впливом ерозії становлять 24 млн т, у Лісостепу — 11, у Степу — 10,3 млн т.

Водна ерозія ґрунту — процес його руйнування під ударами крапель дощу і під дією поверхневого стікання води. Вона відбувається унаслідок розмивання поверхні ґрунту, переходу зміщених частинок у завислий стан і перенесення їх на інші ділянки. У місцях, де швидкість потоку води зменшується, мінеральні частинки осідають, утворюючи перевідкладені пролювіальні й делювіальні наноси на намиті ґрунти. До активного антропогенного впливу на ландшафти інтенсивність ерозії вимірювали швидкістю ґрунтоутворення. Така ерозія має назву нормальної. При включенні земель до сільськогосподарського використання інтенсивність цього процесу дуже помітно зросла, що визначило її назву — прискорена або сучасна.

За формою прояву розрізняють ерозію поверхневу, або змиву ґрунту; струменеву; розмивання, або яружну ерозію та іригаційну при неправильному зрошенні. Результати прояву цих форм ерозії можна бачити на окремих масивах земель, проте вони часто проявляються і сумісно.

Сучасна ерозія проявляється при поєднанні природних і антропогенних факторів. Поєднання певних природних факторів створює передумови для прояву прискореної ерозії, а нераціональна господарська діяльність є основною причиною її розвитку.

До природних факторів розвитку водної ерозії відносяться кліматичні (товщина снігового покриву, глибина промерзання ґрунту і швидкість танення снігу, кількість опадів та їх інтенсивність), рельєф (розчленованість, базис ерозії, величина і форма водозбору, крутизна, довжина, форма і експозиція схилів), властивості ґрунту (гранулометричний склад, структурна будова, водопроникність, вологоємність), стан захисту земель природною рослинністю.

Основні антропогенні фактори ерозії — зменшення рослинного покриву, дигресія пасовищ, погіршення структурного стану, недостатній захист поверхні рослинними рештками.

Ґрунти з ознаками можливого прояву ерозії звуться ерозійно небезпечними, а реально піддані ерозії — еродованими (змитими).

Рослинний покрив відіграє дуже важливу роль у захисті ґрунту від ерозії. Ґрунт, що заріс травою, як правило, за визначенням П А. Костичева, не розмивається навіть тоді, коли утворився яр, і навіть з самого краю обриву.

Вплив рослинного покриву на швидкість ерозії багатозначний. Коренева система рослин передусім скріплює структурні елементи ґрунту і цим перешкоджає його розмиванню і змиванню. У багатьох рослинних угруповань (степових, лучних, гірсько-лучних) коренева система розвинена значно більше, ніж надземна частина. На типових чорноземах, наприклад, надземна маса у сухому стані становить 3-4 т/га, а коренева — близько 20 т/га, тобто маса коріння перевищує масу надземної частини у 5-6 разів. У сухому Степу це перевищення досягає 10-12, на гірських луках — майже 100 разів.

У сільськогосподарських культур (крім багаторічних трав) співвідношення між надземною і кореневою масами інше. У зернових за врожайності зерна 3 т/га надземна маса становить 6 т/га, а підземна — 2-3 т/га. Через це коренева система більшості зернових не може ефективно захищати ґрунт від ерозії. Тим більше цього не можна очікувати на ділянках, зайнятих просапними культурами, та на парових полях.

Завдяки кореневим системам рослин збільшується пористість і фільтраційна здатність ґрунту. У ґрунтах, густо пронизаних корінням, краще вбирається волога, зменшується ерозія. Завдяки кореневій системі щільність дернини у 1,2-4,7 рази менша, ніж решти гумусного горизонту.