Із 70-х років XX ст. позитивістська просторова наука англо-американських географів перебувала під постійним поглядом гострої критики. Незважаючи на це, саме просторова парадигма надзвичайно сильно вплинула на зростання досліджень у соціогеографії. В 70-х роках стало зрозуміло, що над людством нависла загроза знищення. Проблема виживання і збереження людини як біологічного виду стала особливо гострою у зв'язку з виникненням можливості застосування зброї масового знищення. Престиж технічних наук зменшився, а популярність соціальних наук різко зросла. Це привело до виникнення двох підходів у соціальній географії: біхевіористського, що розглядав людину як респондента на стимули, і гуманістського, що вбачав у людині індивіда, котрий постійно взаємодіє з середовищем, змінюючи і себе, і середовище. Ці напрями дотепер борються за центральні позиції у філософії соціогеографії. Тривають дискусії про суть соціогеографії, які достатньо цікаво і доступно описав Р. Дж. Джонстон. По суті, книга Р. Дж. Джонстона "Географія і географи" є, за його словами, "реконструкцією — на основі опублікованих матеріалів — філософських і методологічних суперечок всередині соціогеографії"*103.
*103: {Там само. — С. 14.}
На сучасному етапі англо-американська соціальна географія характеризується плюралізмом поглядів, які групуються навколо трьох філософських шкіл:
• 1. Позитивістської з її вірою в об'єктивність наукового опису й аналізу навколишнього світу та з метою формулювання законів цього світу на основі використання причинно-наслідкових законів.
• 2. Гуманістської (індивідуалістської), в основі якої міститься уявлення про те, що люди існують у власних суб'єктивних світах, ними створених, всередині котрих вони діють як вільні агенти.
• 3. Структуралістської. Вона доказує, що пояснення досліджуваних структур може бути осягнене не аналізом цих структур як таких, а лише через конструювання теорій відносно "прихованих" процесів. При цьому такі процеси не піддаються прямому вивченню, а створюють передумови, в межах яких люди і конструюють згадані структури. Більшість вчених вірять, що плюралізм посилює потенціал для розвитку нової соціальної географії, хоча шлях цього розвитку є нечіткий. Р. Дж. Джонстон, маючи на увазі соціальну географію, наголошує: наразі немає "нормальної науки", немає єдиної думки про структуру дисципліни, немає єдності у виборі еталонів і не вірить, що у найближчому майбутньому щось зміниться.
На відміну від англосаксонського напряму, надзвичайно яскраво виражену національну школу соціальної географії має Франція. Аналогічне можна сказати і про соціально-географічну школу східних країн, зокрема Японії.
Розвиток соціальної географії та регіональної соціальної географії у період після здобуття Україною незалежності.
Розвиток відомих теорій соціальної географії і регіональної соціальної географії в незалежній Україні пов'язаний з іменами корифеїв суспільно-географічної науки — Ф. Заставного, М. Паламарчука, М. Пістуна, О. Шаблія, Я. Олійника, А. Степаненка, Я. Жупанського й інших вчених. У цей період активізувалося формування соціально-географічних шкіл, з-поміж яких найбільше вирізняються Львівська, Київська, Одеська та Харківська школи. Останнім часом активізувалося формування Кримської соціально-географічної школи.
Закони, закономірності та принципи соціальної географії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасний період розвитку соціальної географії у Західній Європі, США, Японії.“ на сторінці 2. Приємного читання.
