*89: {Джонстор Р. Дж. География и географы. — С. 70.}
В процесі подальшої диференціації географія людини стала поділятись на географію економічну, соціальну та політичну. Американська географія "нового" періоду була також представлена вченими таких напрямів, як географічний детермінізм і посибілізм. До найперших представників географічного детермінізму належав американський географ Уільям Морріс Девіс, котрий створив відому модель циклічного розвитку форм земної поверхні. У програмній праці Девіса 1906 р. стверджується, що ядро географії — це вивчення взаємовідносин між природним середовищем — аргументом і поведінкою людей *90.
*90: {Джонстор Р. Дж. География и географы. — С. 62.}
Американська послідовниця німецького географа Ратцеля Елен Черчіл Семпл розпочала працю "Вплив географічного середовища" (1911р.) твердженням, що "людина є продукт земної поверхні"*91.
*91: {Там само. – С. 62-63. }
В період між війнами детерміністські ідеї підтримували й такі вчені, як Елсворт Хантінгтон, якому належить концепція залежності цивілізації та її розвитку від клімату і його змін*92.
*92: {Там само. – С. 63.}
Пожвавлені дебати навколо детермінізму і посибілізму продовжувались в Англії навіть у період першого десятиріччя після Другої світової війни. Постійна дискредитація детермінізму і посибілізму призвели до виникнення нової регіональної парадигми. В Англії її представником був Хербертсон, який наголошував: "Невелика територія об'єктивно повинна виказувати якщо не однорідність, то особливу індивідуальність, якщо вивчити всі її характеристики — геологічну будову, клімат, ґрунти, рослинність, сільськогосподарське використання мінеральних та інших промислових ресурсів, комунікацію, тип розселення. Все це, об'єднане в межах ландшафту, що спостерігається, зв'язане воєдино і залежить одне від одного. Крім цього, будь-яка така територія... перебуває під антропогенним впливом, розвивається і змінюється. Сучасний ландшафт саме тому є кінцевим продуктом діяльності кількох поколінь"*93.
*93: {Там само. – С. 64-65. }
Як зазначає Р. Дж. Джонстон, ці ідеї наприкінці 30-х років охопили США: два негеографи — Е. Мур і X. Одум 1938 р. опублікували солідний огляд американського регіоналізму. 1939 р. вийшла в світ монографія Річарда Хартшорна "Предмет географії і критичний огляд сучасних теорій в їх ретроспективі", яка стала надзвичайно великим для того часу теоретичним і онтологічним внеском у географічну літературу. Хартшорн звертав увагу на те, що "головний фокус географії — територіальна диференціація, мозаїка окремих ландшафтів на земній поверхні"*94.
*94: {Там само. – С. 65-66. }
На його думку, географія — це "наука, яка інтерпретує реалії територіальної диференціації світу не лише з огляду відмінності її аспектів від місця до місця, а і з огляду загальної структури явищ у кожному місці, відмінної від структури для будь-якого з інших місць"*95. Отже, географія забезпечує точний, впорядкований і раціональний опис й інтерпретацію різноманітності земної поверхні, намагається отримати закінчене знання про територіальну диференціацію світу і тому розрізняє явища, що змінюються територіально, лише за їх географічним значенням, тобто за їх відношенням до всезагальної територіальної диференціації. Явища, значущі для територіальної диференціації, мають просторовий вираз — не обов'язково за своїм фізичним поширенням по поверхні, а саме як характеристика території повного масштабу.
*95: {Там само. – С. 65-66. }
Відповідно до таких поглядів, головне завдання географічної думки полягає у синтезі необхідних характеристик в інтересах опису місця-регіону, що визначається як особливе поєднання (комбінація) цих характеристик. Цікавий погляд американського географа Хартшорна на аналогію між історією та географією. На його думку, якщо історія забезпечує синтез "часових інтервалів реальності, то географія виконує таке ж завдання стосовно до просторових інтервалів земної поверхні"*96. Для більшості географів Другої світової війни регіональна географія була на першому місці. В кожній із галузевих дисциплін географи намагались провести самостійне районування. На сторінках наукових видань мали місце чисельні дискусії про особливості однорідних територій і методики їх виділення.
*96: {Джонстор Р. Дж. География и географы. — С. 65-66. }
Отже, впродовж "нового" періоду утвердились три парадигми: географічний детермінізм, посибілізм і регіоналізм. Всі вони дожили до наших днів, хоча регіональна парадигма домінувала перед Другою світовою війною і відразу після неї.
Головна увага була спрямована на вивчення територіальної диференціації землі, причому опис різноманітних регіонів здійснювався паралельно з розвитком фізичної та соціальної географії.
Підсумовуючи, зазначимо, що впродовж "нового" періоду не лише географічна наука загалом, а й окремі її галузі, в тому числі соціальна географія та регіональна соціальна географія, збагатилися різноманіттям методологічних підходів, теоретичних положень, концепцій, які сприяли формуванню кількох наукових парадигм. Поступово домінуючою стала галузева спеціалізація. Все це слугувало основою для розгортання справжньої наукової революції, що вилилась у формування нової наукової парадигми (про це детальніше див. далі).
Розвиток соціальної географії у радянський період.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виникнення назви науки "Соціальна географія".“ на сторінці 2. Приємного читання.
